Томек у країні кенгуру
- Автор: Шклярский Альфред
- Серия: Томек #1
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 966-01-0060-4
- Переводчик: Андрій Бурячок
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Томек у країні кенгуру». Краткое содержание книги:
— Уже здогадуюся, — сказав Вільмовський. — Ви зацікавилися, чи вдасться хлопцеві заприязнитися з його австралійськими ровесниками.
— Саме так! Я покликав Ват Сунга й, тримаючи зброю напоготові, почав непомітно спостерігати за хлопцем. Напевне, йому якось удалося порозумітися з австралійцями, бо незабаром вони разом посідали снідати. Потім Томек почав демонструвати своє вміння влучати на лету в порожні бляшанки й досі розважає цим своїх нових знайомих.
— Ви впевнені, що це розвідники? — спитав Смуга.
— Цілком! — підтвердив Кларк. — Ми з Ват Сунгом гадали, що ви почуєте постріли, і я вийшов повідомити вас про те, що відбувається, й заспокоїти вас, але ви тим часом самі вже вибігли з будинку.
— Цікаво, що з цього вийде? — задумливо мовив Смуга.
— В одному можна бути впевненим, — озвався Бентлі, який досі мовчав, — якщо Томек не допоможе нам у цьому дурному становищі, то напевно й не нашкодить. Проте все-таки треба уважно стежити за ним.
Вільмовський розповів їм про зміст своєї нічної розмови з сином.
— Я аж ніяк не гадав, що ця розмова матиме такий наслідок, — підсумував він. — Що ж нам тепер робити?
— Спостерігаймо за Томеком і терпляче чекаймо, — запропонував Кларк. — Мені здається, що їхня гра закінчується. Австралійці гасять вогнище.
Через хвилину він опустив бінокль і сказав:
— Томек повертається додому. Зробимо йому невеличкий сюрприз.
Томек повільно йшов до будинку, а група його австралійських знайомих віддалялася в бік до скелястих пагорбів. Коли хлопець зрівнявся з будиночком Ват Сунга, Кларк вихилився з вікна й зустрів його словами:
— Доброго ранку, Томеку! Бачу, ти полюбляєш ранкові прогулянки!
— Доброго ранку! Так, звичайно, люблю. Але я не гуляв, — відповів Томек.
— Може, поснідаєш з нами? — запропонував йому Кларк.
— Дякую, але мушу йти додому. Боюся, що тато прокинеться й буде занепокоєний моєю відсутністю.
— Зайди хоч на хвилинку. Заразом розповіси мені, про що ти так довго розмовляв з тими молодими австралійцями, — наполягав Кларк, ледве стримуючи сміх.
— Якщо справа тільки в цьому, то зайду, — відповів Томек.
Він увійшов до будиночка й зупинився, здивований несподіваним видовищем. Цілком одягнені Кларк і Ват Сунг стояли в оточенні напівголих членів експедиції. Томек ковзнув очима по босих ступнях і вкритих волоссям литках чоловіків, подивився на зброю, яку вони тиснули в руках. Вираз облич чоловіків, які мовчки стояли, серйозний і зосереджений, так разюче контрастував із їхнім убранням, що Томек не витримав і гучно розсміявся.
Лише тепер мисливці почали оглядати один одного. Вони зрозуміли комізм цієї сцени. Першим розсміявся боцман Новицький, за ним — Бентлі та Смуга, і зрештою їх усіх охопила бурхлива веселість.
Один Вільмовський не піддався загальному настрою. Він був незадоволений вчинком сина, його легковажним виходом із ферми. Тому він попросив усіх заспокоїтись, а тоді звернувся до хлопця:
— Що ти з нами виробляєш, хай йому біс?! Негайно поясни!
Томек здивовано глянув на батька, відтак ображеним тоном заявив:
— Що я виробляю? Нічого! Якщо ви хотіли налякати мене, перевдягаючись у шати аборигенів, то це вам не вдалося! Далебі, це дуже приємні люди. Крім того, ви забули пофарбувати себе в чорний колір! — з тріумфом закінчив Томек.
Вільмовський безпорадно глянув на решту товаришів, які ледве стримували сміх. Він знову прибрав суворий вираз обличчя й гострим тоном сказав:
— Чому ти вийшов за огорожу ферми, не спитавши дозволу в пана Смуги? Сподіваюсь, ти виразно чув видане вчора розпорядження з цього приводу?
Лише тепер Томек зрозумів, у чому справа. Він відразу став серйозним і відповів:
— Розпорядження я чув, але…
— Але ти вважав, що воно тебе не стосується? — перервав його Вільмовський.
— Ні, я так не вважав!
— Тоді поясни нам свою поведінку, — з гнівом сказав батько.
— Мені треба було вийти на хвилину, — невпевнено почав Томек. — Я вдягнувся й вийшов. Повертаючись до будинку, я помітив поблизу ферми кількох хлопчаків. Це були тубільці. Вони з цікавістю розглядали мене. Саме тоді мені спало на думку поговорити з ними й пояснити їм причину нашого приїзду сюди. Я негайно повернувся до будинку, щоб попросити в пана Смуга на це дозволу, але всі ще міцно спали. Я взяв зі собою трохи сухарів і консервів. Не забув я й про обережність: відправляючись до австралійців, прихопив також штуцер. Я не прагнув відходити далеко від будинку. Тому сів на землю й відкрив бляшанку консервів. Почав їсти. Тоді австралійці повільно, з острахом підійшли до мене й оточили з усіх боків. Я запросив їх поснідати зі мною. Деякі з них знали чимало англійських слів, і незабаром між нами зав’язалась невимушена бесіда.