Томек у країні кенгуру
- Автор: Шклярский Альфред
- Серия: Томек #1
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 966-01-0060-4
- Переводчик: Андрій Бурячок
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Томек у країні кенгуру». Краткое содержание книги:
— Тату, ти ще не спиш?
— Не сплю, — тихо відповів Вільмовський. — Бачу, що й ти не можеш заснути. Вже пізно…
— Я думаю про те, що сказав Кларк. Чому тубільці не вірять Тоні?
— Вони не вірять йому тому, що він служить білим людям.
— Але ж він не робить нічого поганого, — здивувався Томек.
— Це не так просто, Томеку. Вони вважають, що Тоні працює для нас їм на шкоду.
— Як же ми переконаємо тубільців у наших добрих намірах?
— Доведеться якось по-дружньому пояснити їм це, щоб перебороти їх недовіру; а тепер спи, вже дуже пізно.
— Добре, таточку, постараюся заснути. Добраніч!
Томек відвернувся до стіни.
Вільмовський незабаром заснув, так і не прийнявши остаточного вирішення. Це був дуже неспокійний сон. Йому приснилась африканська експедиція, під час якої він також мав багато неприємностей із тубільцями. В його підсвідомості почали з’являтися тривожні картини. Він чув уві сні попереджувальні звуки тамтамів і бачив обличчя озброєних дикунів, які щохвилини виглядали з гущі джунглів. Раптом Смуга, який крокував поруч нього, швидко звів карабін до плеча. «Не стріляй!» — крикнув Вільмовський, але Смуга не чув оклику й натискав курок раз за разом. Тубільці погрожували списами. Тільки тепер Вільмовський помітив, що це не Смуга, а Томек стріляв у тубільців, які ховалися за деревами.
Вільмовський прокинувся раптово від сильного хвилювання, що його викликав сон. Заспокоївся: у кімнаті було вже зовсім ясно. Він зрозумів, що це був тільки сон. І раптом він почув сухий тріск рушничних пострілів.
«Один, два, три» — тихо рахував він, намагаючись збагнути, що означає ця стрілянина. Його почала огортати дедалі більша тривога. Він машинальної глянув на ліжко Томека. Воно було порожнє. Не побачив він також револьвера й штуцера, які поклав син біля ліжка перед сном. Вдалині знову пролунали рушничні постріли. Чоло Вільмовського зросив холодний піт. Він зірвався з ліжка, вихопив з-під подушки револьвер і вигукнув:
— Тривога!
Мисливці позіскакували з ліжок, хапаючи зброю. Вільмовський з жахом закричав:
— Томек вийшов із будинку! Я чую постріли з його штуцера!
Мисливці вибігли з кімнати, хто в чому був, але зі зброєю в руках і кинулися в тому напрямку, звідки долинали постріли.
Як тільки минули будиночок, у якому жив Ват Сунг, до них вийшов одягнений Кларк.
— Стійте, стонадцять чортів! — крикнув він владно й, ухопивши Вільмовського за руку, зупинив на місці.
— Томек вийшов із будинку! — вигукнув захекано Вільмовський. — Це він стріляє!
— Я знаю про це, — відповів Кларк, — але заспокойтесь, будь ласка, ми з Ват Сунгом спостерігаємо за ним у бінокль. Йому нічого не загрожує.
Вільмовський поступово опанував себе й витер рукою піт із чола.
— Ми про нього вчора забули, — важко зітхнув він, кидаючи погляд у бік Смуги. — Доведеться його покарати за сваволю.
— Можливо, покари заслуговує хтось інший… це ще, як подивитися, — пробурмотів Кларк. — Заходьте до будинку. Побачите щось цікаве.
Вони ввійшли до маленької кімнатки. Ват Сунг, стоячи біля вікна, дивився в бінокль. Поряд із ним біля стіни стояв карабін.
— Ну як? — коротко запитав Кларк.
— Усе без змін, — пролунала відповідь.
Кларк подав Вільмовському бінокль і сказав:
— Погляньте-но самі, що робить ваш син.
Вільмовський подивився в бінокль і завмер від несподіванки. Він побачив Томека, який вихвалявся влучністю стрільби перед групкою тубільних підлітків.
— З глузду з’їхав хлопець! — гнівно пробурчав Вільмовський.
— А що він там робить? — поцікавився Смуга.
— Влаштував змагання зі стрільби для молодих тубільців, — пояснив Кларк. — А перед тим з'їв сніданок у товаристві нових знайомих.
— Що ви кажете? — з недовірою спитав Вільмовський.
— Те, що чуєте. З огляду на хвилювання серед тубільців, ми вже кілька днів зберігаємо велику обережність. Чергуємо позмінно. На світанку настала моя черга. Я відразу помітив цих молодих австралійців. Цілком упевнений, що це розвідники одного з племен, яке тут кочує. Коли я побачив Томека, який прямував до них із торбою консервів та штуцером на плечі, то мало не зробив того, що й ви тільки-но хотіли зробити. Я вже збирався вибігти з гвинтівкою в руках, щоб затримати його, як раптом мені сяйнула нова ідея.