Дім з вітражем
- Автор: Слоньовська Жанна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-155-3
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім з вітражем». Краткое содержание книги:
В освітленому зеленкуватим світлом передпокої тітка Марія витягувала з тумбочки тапки — всі неношені, всі імпортні. Новими були й книжки в засклених шафах вздовж стін передпокою, підібрані за кольорами корінців, твори Леніна в синіх палітурках стояли на самій горі.
— Запрошуємо дорогих гостей до кімнати!
Ми невпевнено ступали по хіднику, схожому на добре підпечену бісквітну скоринку, що пахне ваніллю і лимоном, тоді ввійшли в салон, де на наші голови звалилися блиск і жар. Дзеркала і люстри, свічки і срібло, посередині — заставлений стіл, навколо нього — гості: старші та молодші чоловіки в костюмах, жінки різного віку, лисіючі та з перманентом. Старше покоління репрезентували бойові товариші дядька, разом з якими він воював під Сталінградом і Курськом, Краковом і Берліном. Коли я була ще зовсім мала, то не могла повірити, що наш товстий дядько був солдатом, тож на одному з тодішніх святкувань він, на радість усім присутнім, зняв штани і продемонстрував мені два нерівні заглиблення на нозі, в місцях, де ногу прошили кулі, а я, як той Хома невіруючий, по черзі вклала в кожне з них палець.
На столі чекала закуска: яйця, фаршировані грибами з майонезом, бутерброди з червоною і чорною ікрою, буряковий салат із чорносливом, неодмінний на кожному радянському святкуванні салат олів’є, домашні мариновані помідори, огірки і перець, оселедець і гриби, тонко нарізані сири і ковбаси різних видів, з більшими і меншими шматочками сала. На підвіконні стояли пляшки: вино і шампанське, горілка і коньяк, мінеральна вода «Боржомі» та лимонад.
Гості сиділи в легких сучасних кріслах та на стільцях під дзеркальним сервантом, а також на пружинному дивані, прикритому тонким килимом. Серед них була Фіолетова — її голос я почула ще з коридору — «улюблена хрещениця» дядька, причому не йшлося про церковне таїнство, а про певний близький зв’язок, на позначення якого радянські люди часом вдавалися до релігійної лексики. Цікавим був той факт, що вони з Мамою народилися в один і той самий день одного і того самого року, і кожна з них відігравала у дядьковому житті особливу роль: Мама була єдиною небогою, а Фіолетова — донькою найближчого друга і товариша по зброї, який, як і мій дідусь, уже помер.
— Дорогенький дядьку, та сядьте вже, будь ласка! — прогриміла Фіолетова своїм густим, низьким голосом, а тоді звернулася до присутніх:
— Давайте скажемо тост і привітаємо ювіляра!
Це були нейтральні слова, відповідні до нагоди, — а я не могла позбутися враження, що Фіолетова бреше.
— Кого ж то ми бачимо, нашу «артисточку»! — трохи зневажливо прокоментувала вона появу Мами.
Відколи я її знала, Фіолетова фарбувала волосся, губи і нігті в фіолетовий колір, тому-то я й вигадала це прізвисько, а на тому ювілеї на ній був ще й цього ж таки кольору мохеровий светрик на ґудзиках. Мама сіла з протилежного від Фіолетової боку столу, Аба приєдналася до інших старших жінок в голові столу, а я скористалася галасом та деяким замішанням, щоби піти до спальні.
Посередині стояло величезне двоспальне ліжко, прикрите чимось на кшталт тюлевої фіранки — мереживний криголам, — і таке високе, що аби вилізти на нього, потрібні були спеціальні східці. Я м’яла подушки, але не наважувалася піднятися нагору. Над ліжком висіла чорно-біла фотографія, портрет молодої пари з блискучими очима і білозубими усмішками — я не мала уявлення, хто на ній зображений. Навколо було небагато речей: нічний столик з пригоршнею таблеток у кришталевій вазі, важка шафа, вишуканий вішак для костюмів, трельяж. На підвіконні стояли декоративні порцелянові фігурки: собака з упольованою качкою в зубах, танцюючі балерини, ляльковий будиночок — я переставила все по-своєму. Відчинила дверцята трельяжної шафки, витягнула важкі перлові намиста, масивні золоті сережки, блискучі запонки, по черзі приміряла їх перед дзеркалом, ніщо мені не подобалося. Тоді перейшла до парфумів у великих і маленьких флакончиках, понюхала їх із відразою, вони асоціювалися мені зі словами «коньяк» і «ресторан». Із вікна спальні виднілися довгі сходи, які вели кудись у бік Кайзервальду, — ми ніколи по них не піднімалися через Абині хворі ноги.
— За здоров’я дорогого ювіляра!
— За здоров’я!
— Так точно, здоров’я — понад усе!