Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84
- Автор: Кошута Владимир Алексеевич, Підпалий Валерій
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #84
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84». Краткое содержание книги:
— Але ж я…
Він потис мені руку і взяв трубку телефону. Вбіг Ліно, з ним ще двоє, вони потягли Діна до вікна, тицяючи пальцями в нову заграву. Палали склади. Ще люди — зв’язкові, ополченці, поранені… Ледве я вийшов до ліфту, як поводатар трохи не бігцем потягнув мене до дверей, потім на мотоциклі — по нічному затемненому місту, серед стрілянини й пожеж, остерігаючись сліпої міни…
Я кинув ручку на стіл.
— А якщо я не погоджусь?
Нестор усе ще всміхався, він вважав, що це якийсь неврастенічний жарт, викликаний перенапруженням.
— Я не хочу повертатись.
І поки я це казав, всього мене знов пойняла тривога й неспокій, але тепер уже не за себе.
— Танки, танки з жабами!
— Що?
Можливо, він подумав, що я схибнувся, але тепер мені це було байдуже.
— Швидше варіатор! Я мушу негайно повернутися! Нестор уже зрозумів і зразу ніби згас.
— Спокійно. Ми ще тримаємо лінію аж до моменту підпису вашої дружини.
— К бісу дружину. Ви часом не маєте… протитанкових набоїв?
Судовий урядовець холодно дивився на мене.
З потерпілого, з жертви великого почуття, я у нього на очах перевтілювався у відщепенця, що знайшов своє покликання в чужій кривавій колотнечі. Але ця битва тепер не може бути для мене чужою…
— Ну чого ви стоїте? Я маю на це право, ви самі так казали!
— Все правильно. Але врахуйте — ця ваша ухвала остаточна. Більше не буде ніяких можливостей вибору. Повернення теж відпадає. — Він усе барився. — Я так зрозумів, вас там можуть уколошкати будь-якої миті?
— Вмикайте ж бо варіатор, хай вам грець!
За скляними дверима кімнати, в глибині коридора я помітив жіночу постать, що швидко наближалася. Несторова рука нестерпно-спокійно-болісно-неквапливо пройшлася по панелі пульту…
Твоя правда, Діне. Є тільки одна реальність, одна-однісінька, заради якої варто жити.
Олег Романчук
ОСТАННІЙ ВИНАХІД АРХІМЕДА
Оповідання
Не чіпай мої кола!
Архімед
Осінь уже встигла торкнути своїм сірим рукавом вершини сіцілійських скель, від чого острів зробився безбарвним і якимсь беззахисним. Журливо кричали білосніжні чайки, передчуваючи сумну пору року, і в їхньому клекоті чулося щось тужливо-моторошне. Пташиним чуттям вони ніби вловлювали небезпеку, що нависла над непокірним сусідом могутнього Риму.
На скелястому підвищенні, яке зі сходу підступало до самісінького моря, розкинулося багатолюдне місто. Його стародавня частина, заснована ще фінікійцями, лежала на острові Ортигія, котрий тягнувся з півночі на південь, утворюючи східну межу величезної гавані. З того, як по її дзеркальному плесу туди й назад сновигали біреми, пентекотери, квадриреми, було видно, що римський флот знову лаштується до приступу.
Військо на суші поступово заворушилося. Залунали різкі вигуки, лайка, забряжчала зброя, заскрипіли вози. Табір обложників скидався на мурашник. Шикувалися когорти, маніпули, декурії і центурії. Сигнефери та акуліфери знімали чохли із штандартів і знамен.
Від Сіракуз вітер доносив запах смаженої баранини, який до нестями дратував зголоднілих римлян. Чути було, як обложені виспівують веселих пісень, немов насміхаючись над ворогом. Сіракузці славили Аполлонову сестру Артеміду. Свято богині мисливства та покровительки звірів збіглося з другою річницею війни проти Риму. Два роки його легіони нічого не могли вдіяти супроти свавільного сіцілійського міста-держави.
Впевнені у безпеці, сіракузці бучно вшановували свого героя — мудрого Архімеда. Всі знали, що коли він у рідному місті, то ніхто й ніщо не може їм загрожувати. Рікою лилося вино. Вчений умовляв облишити недоречні веселощі, однак його не слухали.
Чи все він зробив для оборони Сіракуз? За його вказівками в міській стіні пробили бійниці, через які захисники з укриття випускали снаряди. Він наказав зробити велетенські метальні механізми, що жбурляли на римські кораблі важкі камені та свинцеві кулі. На зубцях стіни встановили небаченої довжини важелі із залізними гаками, які чіпляли судна, піднімали їх, а потім перевертали. Такими самими механізмами сіракузці знищували підйомні мости й пристрої для облоги, відбиваючи римських легіонерів, які намагалися захопити місто із суходолу. І так тривало два роки. Проте сіракузці заспокоїлися передчасно. Римляни надто підступні й не поминуть нагоди розправитися з союзником Карфагена. Тим більше що їхній полководець Клавдій Марцелл небезталанний вояк і, незважаючи на останні невдачі, має прихильність Марса. Бог війни, попервах віддавши належне відчайдухам-сіракузцям, в останні дні зробив ставку на римського командувача. Завойовників міг би зупинити хіба що останній Архімедів винахід — сонячна колісниця. Інтуїція підказувала вченому, що лише ця дивовижна машина могла б завдати нищівної поразки зарозумілим латинянам. Однак цього разу мойри — богині людської долі — відвернулись від Архімеда. Він надто пізно заволодів секретом цього дивовижного сплаву заліза й “каменя Геркулеса”, як називали античні греки і римляни магніт.