Єлюди. Теплі історії з Майдану

На наступний день було відносно спокійно. Хлопець чергував увечері в консерваторії. Стежив за тим, аби звідти не виносили речі. Потім чергував на вулиці біля Михайлівської площі, був там до 8-ї ранку 20-го. Зранку пішов на Майдан дуже втомлений, бо не спав більше доби. Хотів відпочити. Але вирішив піти ближче до передової, подивитися на хвилинку, що відбувається. «Дивлюсь, одного пораненого винесли, поранення в очі, потім другого, третього», – згадує Валентин. Він теж допомагав витягувати людину.

Побачивши, що мітингувальники пішли вперед, побіг теж. Разом із іншими піднявся по ґрунту до Жовтневого палацу, там Валік знайшов для себе щит. Від Жовтневого люди побігли ближче до метро Хрещатик. Як пройшов метрів зо п’ять у тому напрямку, йому в ногу влучила граната. «Я подивився на ногу, а в мене з черевика кров тече», – каже хлопець. Його віднесли до колони, де він ледве не втратив свідомість. Зняв черевика, а з нього випала куля. «Я вважаю, що мені пощастило. Якби я пішов далі, невідомо, що зі мною було б», – пояснює він.

Від Жовтневого його перенесли до Головпоштамту, де губкою намагалися зупинити кров, а потім на машині відправили до КМДА. Там Валентину зашили ногу.

У КМДА він лежав поруч із пораненим чоловіком зі Львівської області. Той сказав, що їхатиме додому на лікування й запропонував Валентину теж поїхати. «Сказав: дзвони брату й кажи, що ми забираємо тебе у львівську лікарню, там безпечно», – розповідає хлопець. Брат – його найближча людина. Мати померла, коли хлопцю було три роки.

З 20 лютого хлопець перебуває у львівській лікарні. У нозі роздроблена кістка. Валік – веселий і дотепний хлопець. Упевнена, що скоро одужає. Львівські волонтери дуже перейнялися його долею. Імовірно, далі він буде навчатися не в Чернігові, а в університеті у Празі, але спочатку потрібно позбутися цих милиць.