Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
— Гей, хлопці, хлопці, спокійніше, не захоплюйтеся! Він потрібен живий! — скомандував знайомий голос.
Ірка озирнулася. Крекчучи й тримаючись за бік, майор підводився з підлоги.
— Живий! — радісно вигукнула Тетянка й, розвівши руки, кинулася на шию Ментівському Вовкулаці.
— Звісно живий, — пробурчав майор, відкидаючи геть закривавлений сталевий циліндрик. — Це ж не срібло. Ходив би я на такі небезпечні справи, якби мене проста куля брала!
Щосили обіймаючи майора, Тетянка примовляла:
— Ви мені життя врятували! Спасибі! Спасибі!! Спасибі!!!
— Спасибі — багато, — розважливо заявив Вовкулака, — от рівноцінний поділ — по п’ятдесят тисяч на ніс, включаючи ваші безнюхі носики! — це буде те, що треба.
Тетянка повільно розчепила руки, подивилася на майора настороженим поглядом і процідила крізь зуби:
— Ми обговоримо це питання.
Голосно гупаючи, повз них пробіг Іващенко. Туди, де вже не було жодних вовків, а шестеро здоровенних хлопців у камуфляжі міцно тримали сухорлявого літнього чолов’ягу.
— У бухгалтерію його, там теж програма «Клієнт-Банк» є! — рішуче наказав Іващенко. — І Серьогу тягніть! Нехай наш новоявлений комп’ютерний геній трохи попрацює! — Генеральний, широким кроком минаючи турнікет, гукнув охоронцю, котрий боязко поглядав із глибини будки: — А з вами я потім розберуся!
— Та ж я думав, що ви вже поїхали, Володимире Георгійовичу! — розгублено пробелькотів охоронець.
— Ніхто з начальства додому не поїхав, — люто позираючи на компаньйона, котрий смикався в руках камуфляжників, заявив Іващенко. — Ну от буквально всі залишилися в будинку!
Терпіння добратися до власного кабінету в Іващенка вже не було. Він рвучко відчинив двері бухгалтерії. Вовкулаки жбурнули компаньйона на стілець перед комп’ютером головної бухгалтерки, а за мить кинули поруч і Серьогу.
Ірка, ледь переставляючи ноги, ввалилася слідом. Неймовірна напруга цієї ночі поступово відпускала. Сонними очима дівча дивилося, як Іващенко переможно розмахує пальцем перед носом племінника:
— Давай, виходь на банк, в який ти мої грошики запхав! — командував бізнесмен. — Працюй!
— Знову? — обурився Серьога. — Мені ще за той раз не заплатили! — хлопець багатозначно зиркнув на пониклого на сусідньому стільцеві компаньйона. — Я вам не татко Карло, забезкоштовно ішачити!
Його дядько гаркнув, немов справжнісінький вовкулака, і молодший програміст миттю прилип до клавіатури:
— Та добре, добре, роблю вже! — і, бурмочучи собі під ніс: «Сторонній дітворі платить, а рідному племіннику… Справжнісіньке рабство!», — Серьога застукотів по клавішах.
На екрані з’явилися ряди цифр. І, нарешті, засвітилося червоне віконечко.
— Код доступу давайте, — буркнув Серьога.
Іващенко глянув на компаньйона:
— Ну?
Той відповів зовсім порожнім, несвідомим поглядом. Здавалося, ця людина взагалі не в змозі була збагнути: де вона, що відбувається, хто довкола неї й чого від неї хочуть.
Обличчя генерального сповнилося гнівом, поступово стаючи криваво-червоним:
— Ти дурника мені тут із себе не строй! Ми тебе зловили!! Кажи код, швидко!!!
Але зловлений утікач продовжував тупо дивитися на свого партнера.
— А швидше не можна? — нахабно зажадав Серьога. — Тут, між іншим, таймер на введення коду: вчасно не введемо, то ваші грошики так на Мальті й залишаться!
— Правда, закінчуйте вже! — уперше невдоволено озвалася Тетянка й судорожно позіхнула. — Ми тут із вами вже півночі б’ємося! А якщо ви не помітили, так ми, між іншим, діти! Нам спати пора! Я батькам набрехала, що до Ірки ночувати піду. Не дай Бог вони не мені на мобілку, а Ірчиній бабусі на домашній подзвонять!
— А бабця скаже, що я до тебе ночувати пішла, — похмуро зітхнула Ірка.
— Чув, мужик, які в дітлахів проблеми? — навис над бранцем, який ураз зіщулився, майор. — Колися, який код! Давай, гад, поки я добрий! — Він гепнув кулаком об стіл перед схиленим обличчям компаньйона.
Золотий браслет «Ролекса» блиснув у того перед очима. Бранець звів голову й уп’явся в майора зовсім розгубленим поглядом.
— Хазяїн? — розгублено перепитав він. — Це ви, хазяїн?
Майор здивовано витріщився на бранця. У нього на обличчі застигла грізна гримаса. І компаньйон знову миттю злякано зіщулився.