Алтин-толобас

— Що?

— Мовчи і слухай. Журнал «Телескопъ» знаєш?

— Так, це ілюстрований щотижневик. Подібний до «Таймса». Наша університетська бібліотека передплатила, я іноді зазираю.

— Так от, я в «Телескопе» працюю, скаутом. Є в редакції така ставка. Коли готується велика стаття або тематичне досьє, ми, скаути, збираємо та перевіряємо інформацію. Ну, щоб журналу не облажатись і потім по судах не паритись. Зрозумів?

Так, тепер Фандорін, здається, починав дещо розуміти. Ну, звичайно, Алтин Мамаєва — журналістка, як він одразу не здогадався? І чіпкий погляд, і натиск, і манера говорити. До того ж, у машині на заднім сидінні магістр угледів «кенон» з неабияким, професійним об'єктивом.

— Наш шеф-редактор вирішив зробити спецвипуск «Легалізація тіньової економіки» — про те, як перша стадія розвитку капіталізму, дика, переростає в другу, квазінормальну. У нашого журналу взагалі надзавдання — висвітлювати процес вростання Росії в цивілізацію. Ми не показуємо болячок суспільства і не посипаємо голову попелом, а фіксуємося на позитиві. Щоб люди читали журнальчик і думали: жити стало краще, жити стало веселіше.

— Це правильно, — схвалив Ніколас. — А то більшість ваших газет і журналів мають виражену схильність до мазохізму.

— От і Кузьма Свищ так вважає.

— Кузьма Свищ? Колумніст вашого журналу?

— Так, наш суперстар. Два бакси за рядок. Він має зробити профіль якого-небудь крутого бізнесмена, котрий був чорненьким, а тепер — біленький.

— Ну гаразд, а до чого тут я?

— Зачекай, англійцю, не жени тарантас. Спершу я поясню, до чого тут я, а там і до тебе черга дійде. Отже. Коли райтер говорить «уперед!», скаут бере ноги в руки і в бій.

— А райтер що робить?

— Поки що нічого. У нас чіткий розподіл функцій. До обов'язків райтера входить… Добре, це тобі по барабану.

— Що?

— Ну, до справи не має відношення. А має відношення до справи те, що мій райтер Кузьма вибрав у таргети Coco Габунію. Він у нас і буде лакмусовим папірцем.

— Coco? — повторив Фандорін. — Це ви про нього в мене запитували?

— Так. Великий Coco був спочатку кримінальним авторитетом, таким собі грузинським ґодфазером. Потім зайнявся бізнесом — ясна річ, не для того, щоб капусту полоскати. І так у нього прудко справа пішла, що кримінал йому нібито й не потрібним зробився — й без того гребе бабки совковою лопатою. Та й узагалі, часи змінюються. Епоха братків завершується. Одних закопали, а ті, що розумніші, самі перевиховуються. Зараз вигідніше й надійніше до конкурента не мочил посилати, а адвокатів-депутатів на нього нацьковувати. Загалом, відрадне явище. Coco — він розумний, тримає носа за вітром. Таким зробився зразковим членом суспільства, просто сльози душать. Голова правління «Євродебетбанку», спонсор культури, друг молодих спортсменів, сиріток з бабусями підгодовує, без митрополита й пари протопопів за стіл лобіо їсти не сідає. Взагалі, ідеальний об'єкт для статті «У розбійника лютого совість Господь пробудив». Але перш ніж Кузьма на своєму «маку» цю народну баладу виконає, я маю перевірити, чи справді Coco зробився таким білим і пухнастим, чи годиться він на нашу Дошку пошани, чи ліпше вибрати в тарґети когось іншого. Таке в мене завдання.