Козацький оберіг
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-966-97344-2-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Козацький оберіг». Краткое содержание книги:
Данько прожогом кинувся до брами і спробував підняти тяжкий, окутий залізом засув. Але годі було й намагатися це зробити малому хлопцеві. Данько аж засичав від власного безсилля. Він озирнувся навкруги, підхопив з бруківки залізну алебарду й підчепив її краєм засув. Користуючись алебардою, мов підоймою, Данько нарешті зрушив засув з місця і, сопучи, скинув його зі сталевих скоб, на яких він тримав ворота.
Окутий залізом засув з гучним грюканням гепнувся на землю. Данько вчепився у стулку брами і щосили потягнув на себе, ворота зарипіли й почали поволі відчинятися. Один з вартових прийшов до тями від гуркоту засува, підняв голову і, побачивши, що якесь маля відкриває ворота, вихопив спис та кинувся до нього. Раптом хтось підхопив ззовні ворота, і вони швидко відчинилися. Чиясь могутня рука вхопила хлопця за плече та відкинула вбік. У ту ж мить вартовий увігнав спис майже на півлеза в дерев’яні ворота — саме туди, де щойно стояв Данько.
Хлопець, немов уві сні, побачив широку поставу Голоти, що блискавкою проскочила повз нього. Козак, тримаючи в одній руці шаблю, а в іншій пістоль, миттю опинився біля вартового, який марно намагався висмикнути спис із брами й одним ударом руків’я пістоля збив його з ніг.
У відкриті ворота, мов тіні, сковзнули козаки.
— Усе гаразд, друже? — схопивши Данька за плече, запитав Голота.
— Там, — піднявши руку і вказуючи на площу, ледь вимовив Данько. Видно було, що звідти долітають відблиски, немов від великого вогнища.
Голота на мить застиг, оцінюючи ситуацію.
— Уперед, хлопці, — наказав він і змахнув шаблею в напрямку заграви.
Данько побіг за козаками. Коли вони вискочили на площу, то побачили, що дрова навколо будови, куди чорні рицарі позаганяли людей, поволі розгоряються. Чулися несамовиті крики тих, хто вже здогадався, яка доля їх очікує.
Посеред площі стояв магістр. Навколо нього, застиглі, немов похмурі статуї, стояли зі зброєю в руках кнехти та комонники. А біля ніг магістра лежала княгиня Ярина! Луціус тримав у руках довгий меч із широким лезом, очі його були звернені до нічного неба, тонкі вуста шепотіли якесь закляття.
Раптом магістр заточився на місці і впустив меч, сеньйора Гельда, що стояла поруч, здивовано подивилася на нього. Луціус охопив голову обома долонями й зігнувся, немовби хтось на відстані могутньою рукою намагався звалити його з ніг.
Поки це відбувалося, козаки миттю оточили площу, ховаючись за спинами кнехтів.
Знову Данько почув пронизливий крик птаха, і в ту ж мить козаки мовчки кинулися із шаблями та кинджалами на кнехтів і вершників. Заляскали постріли, захрипіли схарапуджені коні, задзвеніли леза. Не встиг Данько й оком моргнути, як все на площі злилося в якусь моторошну відчайдушну веремію.
Як тільки почався бій, сеньйора Гельда схопила чорну книгу, яку читав магістр, і швидко зникла в темряві.
Луціус залишився на місці, хитаючись, але видно було, що сили знову повертаються до нього. Магістр повільно підняв голову, дивлячись з-під брів, і здавалося, його моторошний погляд створює навколо нього та охоронців, закутих у тяжкі чорні панцирі, коло, яке ніхто не може переступити. Полум’я палаючої будови кидало на його обличчя червоне світло, і від цього воно світилося кривавим страшним відблиском.
Козаки Голоти здавалися страшними примарами, навколо яких відразу виникали смертельні кола, окреслені блискавичними лезами шабель. Розгублені кнехти, мов ляльки, валилися там, де проходили козаки. З десяток козаків вже, поскидавши з коней латників магістра, із гиком носилися по площі, крутячи навколо себе алебардами і, немов косами, стинаючи ворогів.
Козак Голота із двома шаблями в руках врубався в натовп кнехтів, які стовпилися біля зачинених дверей палаючої будівлі. На мить він зник, але знову вихопився з натовпу, залишивши не менше півдесятка вбитих та поранених. Голота проскочив крізь густий чорний дим до дверей і зірвав засув. Перелякані люди, звільнені зі своєї жахливої в’язниці, вихоплювалися на площу й відразу кидалися на кнехтів.
Останніми вийшли отець Григорій, соцький Заруба й козак Пугач. Всередині будівлі вже крутилися язики полум’я. Козак Пугач, сорочка якого вже встигла обгоріти, озирнувся назад, щоб переконатися, чи всі встигли врятуватися. Побачивши, що серед полум’я нікого не залишилося, Пугач побіг назустріч кнехтам. Ухилившись від алебарди, козак одним ударом ноги у груди збив на землю одного з них, схопив своєю здоровою правицею іншого за груди й зіштовхнув нападників, позбивавши їх з ніг.