Козацький оберіг
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-966-97344-2-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Козацький оберіг». Краткое содержание книги:
Козаки спішилися і, підхопивши вуздечки та приготувавши зброю, почали спускатися в байрак. Раптом Данько почув, що звідти линуть мелодійні звуки, мовби хтось прихований за зеленню дерев та тернів тихо грав на якомусь дивному інструменті.
Ці звуки почули й козаки. Хтось брязнув кресалом, запалюючи мушкетний гніт.
Козак Голота, який йшов попереду, на мить зупинився, потім радісно посміхнувся, заспокійливо майнув рукою козакам і пішов уперед.
Чим довше вони спускалися до байраку, тим ясніше чули перебір струн. Здається, усі, окрім Данька, уже здогадалися в чому річ.
Нарешті вони вибралися на широку галявину, і Данько побачив, що посередині, під широким і могутнім дубом сидить, схрестивши ноги, козак. У нього були довгі чорні вуса, що спадали на кремезні груди. На голові — невелика хутряна шапка з коротким шликом, з-під якої вився, закручуючись навколо вуха зі срібним кільцем-сергою, товстий оселедець. У зубах козак тримав глиняну люльку, з якої підіймалися, розчиняючись у повітрі, білі кільця запашного тютюну.
Козак тримав на колінах невелику кобзу й замислено та легко, немов не торкаючись пальцями струн, награвав якусь тужливу і приємну мелодію. Очі його були напівприкриті, і здавалося, що він нічого не чує навкруги, зачарований цією мелодією. Поблизу пасся розсідланий кінь вороної масті, сідло лежало біля козака. На сідлі Данько помітив лук із сагайдаком, повним стріл, два пістоля і криву перську шаблю.
Козаки мовчки стали в коло, тримаючи коней.
Нарешті дивний козак перервав свою гру і, не піднімаючи очей, промовив:
— Здорові будьте, панове козаки, здоров будь, Голота-отаман.
Козаки зняли шапки і з повагою вклонилися. Вклонився й Данько, схиливши русяву, стрижену під глек голову. Відразу відчув він у цьому незнайомцеві якусь дивну силу, що примушувала шанувати його й у той же час викликала довіру й повагу.
— Здоров будь і ти, козаче Мамаю! — стиха промовив Голота.
Козаки розсідлали своїх коней, пустили їх пастися серед високої трави й розсілися навколо козака Мамая. Той обережно відклав кобзу й уважно подивився на козаків. Данько відразу помітив, що Мамай не робив жодного зайвого руху, а його карі очі дивилися прямо і, здавалося, бачили кожного наскрізь.
— Ну що, панове товариство, будемо раду радити, — спокійно запитав козак Мамай, — чи вже й так бачу, що ви на війну зібралися?
— Замок нам треба брати, — сказав Голота.
— Замок? — перепитав козак Мамай. — А що, справа поважна і славна, тільки ось як ви його брати надумали? У облогу візьмете чи як? Шанці навколо копати будете, під стіни порох підкладете чи так, із драбинами всі двадцятеро на стіни посунете?
— Так отож, — посміхнувся Голота, — може й полізли б, але ж драбин у нас нема…
— …а порох кобила з’їла, — додав жартома молодий козак на прізвисько Бадрак.
— А може ваш джура щось нове нам повідає, — Мамай пронизливо подивився на Данька, — здається мені, він більше знає, що там у замку відбувається.
Данько від несподіванки аж стрепенувся, але спробував не показати свого миттєвого здивування, поважно розправив плечі і, відчуваючи на собі увагу всіх присутніх, розповів про свої пригоди в замку, починаючи від того, як він розмовляв із Пугачем, і як на них напали люди магістра.
Мамай його уважно вислухав і, коли Данько завершив свою розповідь, несподівано запитав:
— А ти нічого не забув?
І тут Данько остаточно переконався, що козак Мамай дійсно не тільки бачить людину наскрізь, але запросто читає всі її думки, навіть ті, які людина й сама не помічає.
Данько розпачливо сплеснув руками — він раптом згадав про конверт, який йому передала княгиня Ярина. Хлопець сунув руку за комір сорочки, витягнув лист і коротко пояснив, звідки він у нього взявся.
Козак Мамай простягнув руку, взяв конверт і обережно розкрив. Усередині був лист, складений навпіл. За час Данькової втечі з замку і блукання по плавнях лист встиг добряче просякнути зеленою болотяною водою, але Мамай швидко оглянув його й мовчки прочитав. З виразу обличчя козака нічого не було зрозуміло, хоча всім було цікаво, що ж там написано. Склав лист, сунув у невелику сумку, оздоблену мідними клепками, що висіла в нього на широкому шкіряному чересі.
— Так ось, товариство, — заговорив козак Мамай, — якщо ми цієї ночі фортецю не захопимо, то під ранок всіх її мешканців люди магістра переб’ють, а вже наступного ранку до неї підійде Чалма-бек зі своїми горлорізами, і тоді по всьому Порубіжжі багато крові проллється… Було б вас не двадцять, а тисяча двадцять — усе одно фортецю прямою облогою чи приступом не захопити. Ви, хлопці, поки відпочиньте, бо вночі на нас весела робота чекає, а я із Голотою та джурою погомоню трохи.