Гаррі Поттер і таємна кімната
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната». Краткое содержание книги:
— Гарно розважаєтеся?
— Еге ж, — збрехали вони.
— Досить багато народу, — гордо заявив Майже-Безголовий Нік. — Невтішна Вдова прибула з самого Кенту. Мені вже час виголосити промову, піду, мабуть, попереджу музик.
Але тієї миті музики й самі перестали грати. Вони замовкли разом з усіма, хто був у підвалі, почувши звук мисливського ріжка й схвильовано перезираючись.
— Отакої! — скривився Майже-Безголовий Нік. Крізь підвальну стіну забігло з десяток коней-привидів, і на кожному з них сидів безголовий вершник. Усі несамовито заплескали в долоні; Гаррі теж кілька разів плеснув, але відразу перестав, побачивши, як засмутився Нік.
Коні учвал помчали до центру танцювального майданчика й зупинилися, ставши дибки; кремезний привид на чолі кавалькади, чия бородата голова під пахвою сурмила в ріжок, спішився й підняв свою голову високо вгору, щоб мати змогу оглянути юрбу (усі засміялися), а тоді, поставивши голову на шию, рушив до Майже-Безголового Ніка.
— Ніче! — заревів він. — Як ся маєш? Голова й досі тримається?
Він голосно зареготав, поплескавши Майже-Безголового Ніка по плечу.
— Вітаю тебе, Патрику! — стримано озвався Нік.
— Живі люди! — вигукнув сер Патрик, помітивши Гаррі, Рона й Герміону. Він мовби аж підскочив з подиву, від чого його голова знову впала додолу (юрба так і зайшлася реготом).
— Дуже кумедно, — похмуро буркнув Майже-Безголовий Нік.
— Не звертайте увагу на Ніка! — заволала з підлоги голова сера Патрика. — Він досі засмучений, що ми не дозволяємо йому вступити до Товариства! Але ж послухайте, — подивіться на нього!
— Я гадаю, — втрутився поспіхом Гаррі, помітивши багатозначний погляд Ніка, — що Нік дуже… страшний і… е-е…
— Га-га-га! — заверещала голова сера Патрика. — Таж він сам, мабуть, і попросив тебе таке сказати!
— Прошу уваги, я хотів би виголосити промову! — голосно сказав Майже-Безголовий Нік, прямуючи до помосту, освітленого холодним синім світлом.
— Мої покійні добродії, пані та панове, я з превеликим сумом…
Але далі ніхто нічого не почув. Сер Патрик і решта вершників почали грати в хокей з головою, а натовп став приглядатися до гри. Майже-Безголовий Нік марно намагався привернути увагу аудиторії, але зрештою піддався, коли повз нього під голосні підбадьорливі вигуки юрби просвистіла голова сера Патрика.
Гаррі вже дуже замерз, не кажучи про голод.
— Я більше не витримаю, — промимрив Рон, клацаючи зубами, а оркестр тим часом знову заскреготів, і привиди заповнили танцмайданчик.
— Ходімо, — погодився Гаррі.
Вони позадкували до дверей, вклоняючись і посміхаючись усім, хто їх помічав, і за хвилину вже бігли переходом назад, де було повно чорних свічок.
— Може, там ще лишився пудинг, — з надією вимовив Рон, першим наближаючись до сходів у вестибюль.
І тут Гаррі почулося знову:
— …порву, пошматую, уб'ю!
Це був той самий голос, той самий холодний, убивчий голос, який він чув у Локартовому кабінеті.
Гаррі спіткнувся й зупинився. Він ухопився за кам'яну стіну, напружуючи слух, озираючись довкола і вдивляючись у тьмяно освітлений перехід.
— Гаррі, ти що?
— Знову той голос… Замовкніть на хвильку.
— …такий голодний… так довго!
— Слухайте! — наполіг Гаррі, і Рон з Герміоною завмерли, поглядаючи на нього.
— …вбивати… пора вбивати!
Голос почав слабнути. Гаррі був певен, що він віддалявся кудись угору. Охоплений і страхом, і цікавістю, хлопець глянув на темну стелю: як той голос міг рухатися вгору? Може, це якась мара, якій не можуть перешкодити кам'яні стелі?
— Сюди! — гукнув він і почав бігти вгору сходами до вестибюлю. Але тут годі було сподіватися щось почути, бо з Великої зали, де бенкетували з нагоди Гелловіну, долинав гомін голосів. Гаррі помчав мармуровими сходами на другий поверх, а Рон і Герміона тупотіли слідом за ним.
— Гаррі, що ми…
— ТСС!
Гаррі прислухався. З верхнього поверху долинув далекий і дедалі слабший голос:
— Я чую запах крові! Я ЧУЮ ЗАПАХ КРОВІ!
Гаррі аж серце стиснулося.
— Воно зараз когось уб'є! — закричав він і, не зважаючи на ошелешені обличчя Рона й Герміони, помчав угору перестрибуючи по три сходинки і намагаючись почути ще щось, окрім гупання своїх кроків.
Гаррі вилетів на третій поверх, а слідом за ним засапані Рон і Герміона. Вони не зупинялися, аж доки завернули за ріг, де починався останній порожній коридор.
— Гаррі, що все це означає? — запитав Рон, витираючи з чола піт. — Я нічого не чую!
Але Герміона раптом роззявила рота, показуючи углиб коридору.