Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Людолови Том 1
Людолови Том 1 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Людолови Том 1

Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:

Один із найкращих українських історичних романів ХХ століття. Життя героїв роману - гетьмана Конашевича-Сагайдачного, султана Туреччини, константинопольського патріарха - постає перед нами у всій величі та трагізмі.
1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 ... 218
Перейти на страницу:

Потоцький підвівся і високо підніс над головою вузький бокал з венеціанського скла.

— Нєх жиє Польска, укохана ойчизна лицарскєго духа і злотей вольносці шляхецкєй![67], - виголосив він серед глибокої тиші.

— Нєх жиє! — гаркнули сотні мужніх голосів.

— Нєх жиє! — відгукнулися гості з тераси.

І могутньою хвилею пролунало на дворі:

— Нєх жиє!

Потоцький обходив столи, цокався з кожним, бажаючи гостеві всього найкращого і відпиваючи по ковтку. За ним ішов чашник і в ту ж мить доливав келих йому і келих гостеві, до якого наближався магнат. І для кожного господар мав гостинне слово, навіть для того, кого б іншим разом охоче зацькував ведмедем або собаками. Ситі гості напідпитку ладні були кинутися в огонь і воду за ласкаву посмішку Потоцького.

І Потоцький добре зважив усе. Поки обходив він бідну шляхту, що обідала на дворі, спритні пахолки внесли в залу стіл, укритий зеленим сукном, розп'яття, два крісла й книгу з конституціями шляхетських привілеїв.

— Що це він замислив? — здивовано перезиралися гості.

— Невже конфедерацію?

— Не може бути. Вони з королем перші приятелі. Кажуть, нібито його наїзд на Молдавію був зроблений з королівської згоди і сам пан круль витратив чимало власних грошей, щоб викупити його з полону.

— Так, але така церемонія…

Поява Потоцького урвала розмови. Він ішов з улюбленим прокуратором [68] відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом.

За Потоцьким посунула п'яненька шляхта, що обідала на дворі й на ганку. Знаком наказав він їй розташуватися на лавах, нашвидку встановлених під стінами, і сів за столиком поруч з прокуратором. Коли гості розсілися й замовкли, Потоцький підвівся, крутячи свій шовковий вус, вклонився на всі чотири сторони й проголосив, що зібрав пишне панство не тільки на розваги, але також і pro bono рubliсо [69].

Оглушні крики «віват» загули під склепінням, забилися в вікна з кольоровим склом, відгукнулися на ганку і в саду, що тихо шелестів під надвечірнім вітром.

Коли крики вщухли, Потоцький знову заговорив, дивлячись на потемнілі портрети предків.

— Справа йде про злоту вольність шляхетську, — почав він, торкаючись найчутливішої струни шляхетського самолюбства. — Нашій вельможній шляхті завдано нечуваної ганьби, то більш незносної, що вона не від шляхетної руки, яка могла б змити її на двобої власною кров'ю, а від руки згордованого хлопа, що посягнув на нашу святиню.

— Про що це він? — здивовано зашипіли напівголосно гості.

— Я маю на оці, - вів далі Потоцький, — нечувану нахабність козацької старшини, цих самозваних шляхтичів. Вони пролізли до нашого соймику, щоб зсередини, з самих надр нашої верстви, зруйнувати споконвічну твердиню наших прав і нашої волі. Vох рорulі — vox Dei[70] — каже старовинна мудрість. І голос народний наказав вигнати їх з соймику, як колись Христос вигнав гендлярів з храму. Але вони не склали зброї. Ці розбишацькі отамани, ці ватажки й привідці хлопських бунтів насмілилися вписати протестацію до гродських книг, називаючи наше справедливе обурення свавіллям, образою святині, розбійницьким нападом і так далі. І недостойні своєї гідності судді, які присягалися зберігати заповіти республіки та громадського блага, наважилися прийняти той протест і записати його до гродських книг. Це ще раз доводить, що кров і походження визначає душевні якості людини і що не можна ушляхетнювати хамів, давати хлопам нобілітацію.

А той підлабузник хлопства, зрадник і дезуніт [71] Михайло Кропивницький, брацлавський підсудок, перший почав їм сприяти. Бо навіть, як то мені достоту відомо, він порадив їм звернутися до люблінського трибуналу, вважаючи наше справедливе обурення за злочин проти бога й віри, — якою іронією бринить це слово в устах єретиків, — і навіть до королівського суду, бо ввесь земський уряд був на соймику, так би мовити, виконуючи свої службові обов'язки. Такого знущання, такої образи не можна перетерпіти. І якщо один з цих негідників уже напоровся на мою шаблю, то й інші мусять дістати свою справедливу кару.

— Оце правда!

— Слушно сказано!

— Так. Справді так, — вискочив похитуючись Кособудський, що не мовчав і не міг мовчати під чаркою. — Де не сунеш — скрізь ці лайдаки перетинають нам шлях. Повезеш збіжжя на ярмарок чи то до Гданська — старшини навезуть удвоє і так збивають ціну, що хоч повертай валку додому. Повезеш поташ — знов те саме. А в Ярославі та Перемишлі ані пройти, ані проїхати від старшинських волів.

вернуться

67

Хай жив Польща, улюблена батьківщина лицарського духу та золотої волі шляхетської! (польск.)

вернуться

68

Прокуратор — адвокат-юрист, не професійний оборонець на суді.

вернуться

69

Задля громадського блага (лат.)

вернуться

70

Голос народу — голос божий (лат.)

вернуться

71

Дезуніт — той, хто не прийняв унії, тобто православний. В устах католиків того часу слово набувало образливого відтінку.

1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 ... 218
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)