Знахідка у бібліотеці
- Автор: Кристи Агата
- Язык: украинский
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Знахідка у бібліотеці». Краткое содержание книги:
— Ох, я так хвилювалася! Бачте, я пообіцяла Пам, що нікому нічого не скажу. А потім, коли її знайшли в машині… О, це був такий жах! Я тоді думала помру, адже це я винна. Я повинна була її зупинити. Але ж я не знала, що там щось негаразд. Потім, коли мене спитали, чи того дня я не помітила в ній чогось незвичайного, я навіть не встигла й подумати й відповіла: «Ні». А тоді вже не знала, що казати далі. До того ж я справді нічого не знала — тільки тс, що мені сказала Пам…
— І що ж тобі сказала Пам?
— Ми саме йшли стежкою до автобуса, щоб їхати на збори. Вона спитала, чи вмію я тримати таємниці, і я сказала, що вмію, а Пам змусила мене заприсягтися, що я мовчатиму. Після зборів вона збиралася їхати до Дейнмута на кінопробу. Пам зустрічалася з одним продюсером — він саме повернувся з Голлівуда. Йому потрібен був типаж, і вона якраз підходила. Він попередив її, щоб вона не дуже розраховувала, бо наперед нічого не скаже, поки не побачиш людину на фото-
Йії, ви ж знаєте. Може, мовляв, нічого й не вийде. у потрібна була молоденька дівчина, власне, школярка, що їздить з естрадним артистом і робить дивовижну кар’єру. Пам чудово грала в шкільних спектаклях, і продюсер бачив, що вона змогла б грати, тільки для цього треба багато над собою працювати.
Флоренс Смолл перевела дух. Міс Марпл аж занудило від цієї нестримної балаканини про кінозірок, Голлівуд, шалений успіх і гроші.
— Отож вони про все домовилися, — правила своєї Флоренс. — Після зборів Пам мала приїхати до Дейнмута, зустрітися з продюсером у готелі, а звідти він повіз би її до їхньої невеличкої студії в Дейнмуті. Це він так сказав. А після проб вона могла сісти в автобус і поїхати додому. Про наслідки проб він мав повідомити їй через кілька днів, і якби проби виявилися вдалими, то бос, містер Гамстайтер, приїхав би до неї додому, щоб поговорити з батьками.
Звичайно, на словах усе було чарівно! Я зеленіла від заздрості! На зборах Пам поводилась як завжди, — по ній ніколи нічого не скажеш. Потім вона заявила, що їде до «Вулворта», і лиш підморгнула мені.
Я бачила, як вона йшла тротуаром. — Флоренс заплакала. — Я повинна була зупинити її! Повинна була! Я мала знати, що це неправда! Я мала сказати… О господи, краще б я сама вмерла була!
— Ну ж бо, ну! — Міс Марші погладила її по плечу. — Все гаразд. Ніхто тебе не звинуватить, Флоренс. Ти дуже добре зробила, що мені про це розповіла.
Якийсь час вона ще втішала дівчину, а через п’ять хвилин переповіла все Гарперові. Той був дуже засмучений.
— Розумний гад! — заявив він. — Ну постривай же, попадешся ти мені! Це відкриває справу зовсім з іншого боку.
— Так.
Гарпер подивився скоса на міс Марпл.
— Вас це не дивує?
— Я щось таке передбачала.
Старший поліційний офіцер не без цікавості запитав:
— А чому ви вибрали саме цю дівчину? Всі вони були смертельно перелякані, і як на мене, поводились однаковісінько.
— У вас немає досвіду вислуховувати, як брешуть дівчата. А в мене є. Пригадайте, Флоренс як і решта дивилася вам просто в очі, стояла серйозна і тільки переступала з ноги на ногу? Але ви не бачили, як вона виходила за двері. Я одразу ж здогадалась: дівчина щось приховує. В таких випадках людина вмить розслаблюється. Так завжди робить моя молоденька покоївка Дженет. Вона переконливо доводить, що край пирога обгризли миші, а як тільки вийде за двері, одразу ж видає себе самовдоволеною усмішкою.
— Я вам дуже вдячний, — сказав Гарпер і замислено додав: — Ленвілльська студія, так? Міс Марпл підвелась.
— Боюсь, мені треба поспішати, — відповіла вона. — Рада була допомогти вам.
— Ви назад до готелю?
— Так, спаковувати речі. Треба швиденько повертатися до Сент-Мері-Міда. У мене там багато справ.
18
Міс Марпл вийшла на терасу, попростувала доглянутою стежкою в своєму садку за ворота, завернула до вікарія, перетнула садок і, підступивши до вітальні, легенько постукала у віконницю. Вікарій саме готував недільну проповідь. Його молода гарненька дружина втішалася успіхами свого малесенького нащадка, що бавився на килимку біля каміна.
— Можна до вас, Грізельдо?
— О прошу, міс Марші! Ви тільки погляньте на Девіда! Він сердиться, що вміє повзати тільки задки. Щоразу поривається вперед, а рачкує задки до коробки з вугіллям!
— Він такий славний, Грізельдо!
— Правда ж, нівроку? — хвалилася молода мати, намагаючись бути безсторонньою. — Я не дуже ним клопочуся. Всі книжки кажуть, що дитину якомога довше слід залишати саму.
— Це дуже розумно, люба, — підтвердила міс Марпл. — Гм… Я прийшла спитати, чи ви не збираєте часом на щось гроші?