Смак свіжої малини
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3005-7
- Переводчик: Лариса Андрієвська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Смак свіжої малини». Краткое содержание книги:
Що призводить до того, що такий собі ніякий молодик раптом стає твоєю половинкою? Можливо, замість того, щоб шукати ідеалу, мало б звернутися до лікаря-окуліста? Пластична операція, на яку насмілюється двадцятишестирічна Малина, не позбавляє її страждань. Не допомагають ані подруги, ані ворожка, ані лікарі. І вже зневірившись у щасті, Малина вирішує зробити кар'єру — та негадано зустрічає велике кохання…
— Я от усе думаю, коли ж ти мене помітиш, — усміхнувся власник парасольки. Симпатичний Незнайомий! Я глитнула слину і зробила великі очі.
— Що ти тут робиш? — задала питання. Як завжди, оригінальне.
— Живу, — знов усміхнувся він. — Як ти там після Дня студента?
— Поволеньки. Закінчую універ, шукаю роботу й мету в житті. А ти?
— Закінчую універ, маю роботу і теж шукаю мету в житті.
Отак ми собі поспілкувалися. Стоїмо.
— Може, пройдемося? — запропонував він. — Зрештою, ти мешкаєш тільки за чотири зупинки звідси.
— Звідки ти знаєш?
— Я ж відвозив тебе після Дня студента. Ти запросила мене зайти.
— І що?
— Посиділи трохи за пивом. Побалакали.
— А про що?
— Про мету в житті. Ти казала, що її шукаєш. А ще розповідала про якогось підлого чувака, який від тебе пішов. А тепер повернувся і робить вигляд, що має корабель золота чи щось у тому ж дусі.
— Це не той самий чувак. Їх було двоє.
— А який пішов? Той, що із золотом?
— Пішли обоє. Один півроку тому. А той, із золотом, сто років тому. Це мій батько.
— Ага, — сказав він. Ми йшли мовчки.
— Що я ще говорила?
— Що запасні ключі в якійсь лампі. Потім одразу заснула, а я став нишпорити по всіх тих лампах. Почував себе зломником. Урешті знайшов, у морському ліхтарі.
— О, чорт! А я колись стільки їх шукала. Ті ключі ще в тебе?
— Я повернув їх тобі у День дитини. Вони знову лежать у ліхтарі.
— То це ти вимкнув газ! Ти врятував мені життя, а я навіть не знаю, як тебе звуть. Мене звуть Малина.
— Я знаю, — сказав Симпатичний Незнайомий.
— А тебе як?
Мабуть, Мартин або Пйотрек, або… Емек. Емек?
— Емануель, — сказав Симпатичний, але вже знайомий, — але всі кличуть мене Емек.
26.06. Я все ніяк не оговтаюся.
— Він відпровадив тебе і просто пішов, а ти нічого? — Йолька не могла приховати обурення.
— Я сказала йому «тримайся».
— Хлопець рятує тобі життя, ховає під парасолькою, катає на таксівці. Виглядає, як сам Раян Філіп, і ти всього-на-всього кажеш йому «тримайся»?
— А що вона мала сказати? — вступилася за мене Евка. — Я тебе кохаю? Ти моя половинка?
— Це не так, — запевнила я. — Я завершена цілісність. Самодостатня.
— Так? То спробуй сама станцювати румбу, — сказала Йолька. — Ґава-роззява.
Гава-роззява?! Але я нічого до нього не почуваю. Навіть не думаю про нього.
27.06. Думаю. Вже два дні. Я сподівалася, що він зателефонує.
— Тільки не уявляй собі, що це кохання, — попередила я Евку. — Я просто думаю. Працює тільки голова, не серденько.
— Ти маєш його координати? Якийсь телефон, e-mail? — запитала Евка.
— Він має мої. Поза тим, навіщо мені його координати? Я не закохана й не шукаю кохання. Я зосереджена на кар'єрі. До речі, щодо кар'єри. Я одержала відповідь на свій запит.
— І що?
— Вони внесли мене до банку даних.
— Це повна дупа. Я є в якихось ста банках даних і за два роки жодної пропозиції. Якби не учні, вже давно ґиґнула б з голоду.
— Як це у ста? — здивувалась я. — Ти ніколи не шукала роботи.
— Я ніколи про це не говорила.
— Я тобі про все говорю. Ти діяла за моїми плечима.
— За твоїми? — здивувалась Евка.
— Ти нічого мені не казала, бо, напевно, боялася конкуренції.
— Малино, що ти верзеш! Я шукала посаду технолога з харчування. Тебе не прийняли б.
— Це ще чому? — розсердилась я. — Я недостатньо гарна? Маю погані оцінки в заліковці?
— Ти не маєш відповідної освіти. На якійсь фабриці йогуртів нікого не обходить, що ти схибнута на молочних продуктах. Зважають тільки на папірець.
— Не вірю, що ти шукала тільки на фабриках йогурту.
— Ясно, що ні. Я писала до трьох пивзаводів, двох кондфабрик і фабрики газованих напоїв. Оминала тільки м'ясокомбінати, з відомих тобі міркувань.
— Ага, — невпевнено сказала я. Мені стало прикро за напад заздрощів. — Але ти могла б мені сказати. Я ж тобі звіряюся.
— Я теж, Малино. Я розповідаю тобі про Томека. Тільки тобі.
— Але я не знала, що ти надіслала сто запитів.
— Бо це дурного робота. Якось я про це згадувала, а ти навіть не сказала «ага».
— Не пам'ятаю. Коли?
— Торік, під час літньої сесії.
— Очевидно, я тоді була чимось перейнята або зажурена.
— Ти завжди чимось перейнята або зажурена, — незлобиво зауважила Евка. — 3 тобою весь час щось стається. Рафал іде, батько повертається, мати шукає чоловіка, Губка помиляється, Ірек реве, бо йому загрожує «одиниця». Сама знаєш.