Слово після страти
- Автор: Бойко Вадим Яковлевич
- Серия: После казни #1
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Слово після страти». Краткое содержание книги:
В одному кутку туалетної стояла бочка з водою, а в другому — ящик із хлорним вапном для «санітарних потреб». У бочці блоковий Пауль топив в’язнів, а на ящику з хлоркою мордував — бив гумовою палицею або примушував ковтати вапно. Залежно від «провини» в’язня Пауль міг призначити ще одну кару: підвішування за ноги або за руки до водопровідної труби, що проходила під стелею.
Стіни туалетної кімнати були розписані нацистськими гаслами — лицемірними, брехливими та безглуздими, як усе фашистське. Однак це не заважало Ауфмейєру пишатися ними. Він вважав, що навіть у таборі смерті треба постійно забивати голови в’язнів фашистською пропагандою, формувати в потрібному фашистам дусі їхню свідомість і психіку. Отже, туалетна кімната, за його задумом, виконувала ще й роль культурно-освітнього закладу, призначення якого — кувати «дух і свідомість» освенцімських гефтлінгів. Важко сказати, чого було більше в цій витівці — дурості чи цинізму.
Ауфмейєр навідувався в блок по кілька разів на день, і жоден його візит не обходився без того, щоб він не говорив Паулю стереотипної фрази: «Дорогий Пауль, ти дуже завантажений, та, якщо в тебе знайдеться вільна хвилина, візьми на співбесіду он того гефтлінга. Не забувай, що найостанніший гефтлінг — це передусім людина, яка вимагає уваги до себе». «Дорогий Пауль» заводив указаних Ауфмейєром в’язнів до туалетної кімнати і за допомогою своїх холуїв починав «співбесіду» — одних нещадно бив, других примушував їсти хлорне вапно, третіх топив або підвішував до труби. Та найчастіше особисто душив в’язня за горло, доки той не спускав дух. Одне слово, майже завжди «співбесіда» закінчувалася смертю мордованих. За двадцять п’ять діб мого перебування у блоці 2-А не пам’ятаю дня, щоб у туалетній не лежало десять-п'ятнадцять трупів. Вранці їх вивозили в крематорій, та до вечора все одно набиралося стільки ж. Це була справа рук підручних Ауфмейєра — цього «добродушного» баварця, одного з «найкультурніших і найосвіченіших» блокфюрерів Освенцімського табору.
Минуле Ауфмейєра досить характерне для розуміння того, на кого спиралася злочинна гітлерівська верхівка. Ще до приходу Гітлера до влади за злодійство та вбивство Ауфмейєр сидів у тюрмі, а в перші роки панування фашизму в Німеччині був в’язнем концентраційного табору Заксенхаузен. Гам за активність і організаторські здібності його призначили старостою блока номер 1, а згодом навіть старостою табору. На цій посаді він немало зробив для того, щоб Заксенхаузен став «зразковим» табором. Нацисти швидко збагнули, що такі, як Ауфмейєр, незамінимі в есесівських військах. Вони амністували вбивцю і зарахували в ряди СС.
Неправильним було б думати, що біографія Ауфмейєра була винятком. Навпаки, вона була типова для багатьох офіцерів СС, значна частина яких походила з кримінальних злочинців.
Ауфмейєр був підступний і жорстокий. За роки перебування в тюрмах і концтаборах він чудово вивчив психологію кримінального світу і швидко знаходив спільну мову з бандитами, вбивцями, насильниками, які за посаду й харчі з есесівської кухні готові були на все. Оточивши себе цілою зграєю покидьків, Ауфмейєр уміло розпалював у них ниці інстинкти і пристрасті. Прагнучи за всяку ціну «вибитися в люди», заволодіти промінентною посадою і тим самим врятувати свою шкуру, ці покидьки не милували нікого. Вони ладні були перегризти горло навіть своїм колишнім товаришам по тюрмах і таборах, тільки б вислужитися перед блокфюрером. Уміло граючи на честолюбстві й амбіції цих пігмеїв, Ауфмейєр постійно переконував їх, що вони повноцінні арійці, а їхнє звільнення із ув’язнення залежатиме від того, як швидко вони засвоять нацистські ідеї, як зарекомендують себе в таборі. І ті старалися. Убивці, злодюги, контрабандисти, аферисти, сутенери, насильники, гомосексуалісти, бандити всіх мастей звили собі гніздо у блоці 2-А під крилом свого ідола, якого вони обожнювали, якому поклонялися. Це був пекельний гнійник, клубок павуків, ладних жерти один одного. Їх було не більше півсотні. Та вони тримали в страху і покорі тисячу дев’ятсот п’ятдесят чоловік, ревно виконували будь-які накази й розпорядження свого божка.
Ауфмейєр уміло розпалював національну ворожнечу серед в’язнів, провокував сутички в’язнів різних національностей. Поляків він нацьковував на росіян, чехів на поляків, а всіх разом на євреїв.
Уже говорилося, що в адміністрації табору він зажив репутації зразкового офіцера СС. Однак це не заважало Ауфмейєру брати хабарі, робити гешефти. На нього постійно працювало кілька «організаторів», яких він негайно міняв, тільки-но відчував загрозу провалу.
Якось він вибрав трьох фольксдойче і на одному з аппелів заявив, що за сумлінну працю та зразкову поведінку цих трьох визнано привілейованими в’язнями. Це означало, що вони одержуватимуть їжу з есесівської кухні, їм уже не загрожуватимуть знущання, а тим більше — спалення в крематорії. Усі троє стали «посильними» блокфюрера, а простіше кажучи — «організаторами». Під виглядом електриків чи сантехніків вони проникали до блока «канадців» і виносили звідти коштовності. Якось один із унтер-офіцерів есесівської охорони затримав їх, обшукав і, знайшовши золото, спитав, кому вони несуть. Наївні, ще недосвідчені «організатори» призналися, що несуть Ауфмейєру, сподіваючись, що цього цілком досить. «А чи не забагато це для однієї людини?» — спитав есесівець, натякаючи, що вони мусять поділитися з ним. Та «організатори» виявилися тупуватими і не зрозуміли натяку. Тоді есесівець повів їх просто до коменданта. Того саме не було, і справою зайнявся його ад’ютант, якого небезпідставно вважали за одного з найпомітніших ділків. Він вирішив мудро: «організаторів», що засипалися, наказав повісити «за злодійство і наклеп на війська СС», а Ауфмейєру зробив догану.
За великого хабара блокфюрерові вдалося залагодити справу. Рішення ад’ютанта було скасоване. «Організаторів» віддали Ауфмейєру на «перевиховання». Одного з них він наказав утопити в бочці, а двом іншим прочитав таку мораль: «Якщо вже ви, ідіоти, попалися, то беріть провину на себе або відкупляйтеся хабарем, це ваша особиста справа, але не смійте, падлюки, вплутувати в халепу блокфюрера і ганьбити його чесне ім’я».
Так закінчилося «перевиховання» «організаторів»-невдах.
Розправи над в’язнями відбувалися в таборі щодня. На них уже ніхто не звертав уваги. Страта одного чи кількох в’язнів вважалася дріб’язковою, не вартою уваги подією порівняно до того, що цілі ешелони людей знищували в газових камерах і спалювали в крематоріях.
Ауфмейєр після згаданого скандалу процвітав і далі. 20 квітня 1943 року, в день народження Гітлера, його навіть нагородили залізним хрестом першого ступеня. Такої честі удостоювалися тільки ті, хто особливо відзначився в боротьбі з «ворогами націонал-соціалізму та Німецької держави». Одне слово, Ауфмейєр «чесно» заслужив нагороду. Цей «добродушний» баварець за час свого блокфюрерства замордував і відправив у крематорії тисячі в’язнів. Правда, ці злочини він робив чужими руками...
5
Коли після нумерації й санобробки нас привели до карантинного блока 2-А, з нього вискочив низенький миршавий чоловічок в арештантській робі з пов’язкою на рукаві, на якій білою фарбою було написано «шрайбер». То був писар Вацек на прізвисько Плюгавий. Він верескливо скомандував «ахтунг», якусь мить улесливо їв очима есесівський конвой, після чого напівобернувся до дверей блока і застиг у шанобливій позі. Я подумав, що зараз до нас вийде принаймні блокфюрер. На мій великий подив, з дверей блока показалася горилоподібна істота в самих трусах. Це був сутулуватий здоровило з непропорційно довгими клішнявими руками, що звисали до колін, а довге волосся на голові спадало аж на плечі. В його булькаті, налиті кров’ю очі страшно було дивитися. Та найбільше мене вразило те, що ця семипудова туша була татуйована з голови до п’ят.