Слово після страти

4

Блок номер 2-А, куди я потрапив, есесівське начальство вважало зразковим карантинним блоком Освенцімського табору. «Зразковий» порядок у ньому підтримували три кити: блокфюрер Ауфмейєр, блокельтестер [34]німець Пауль на прізвисько Бандит і старший писар блока, фольксдойче Вацек на прізвисько Плюгавий. Вони становили залізний трикутник, який підпирала ціла зграя холуїв — капо, штубових, писарів та інших промінентів. Ці покидьки із шкіри вилузувалися, аби догодити начальству й довести, що недаром їдять освенцімський хліб. Вони мали необмежену владу над двома тисячами в’язнів блока.

Серед есесівців Освенціму блокфюрер Ауфмейєр був досить колоритною постаттю. Високий, статурний, елегантний і педантично акуратний, він не був схожий на всіх інших есесівців — грубих, жорстоких катів, які діяли відверто, цинічно. І разом з тим Ауфмейєр був не менш жорстокий, ніж його колеги по службі. Однак він діяв, так би мовити, тихою сапою, зовні непомітно, чим заводив в оману деяких в’язнів, особливо новаків. У його зовнішності та манері триматися на людях було чимало артистизму. Він завжди шикував у новісінькій формі, його лаковані чоботи або черевики завжди виблискували. Правильні риси обличчя, виразисті очі й чарівна посмішка робили його схожим на голлівудівського кіноактора. З підлеглими Ауфмейєр тримався підкреслено коректно і чемно. Він був улюбленцем самого

Рудольфа Гесса і користувався великим авторитетом в Освенцімі. Ауфмейєра вважали за одного з найкультурніших офіцерів, за еталон зразкового, чистокровного арійця нациста. Славився він і неабиякими організаторськими здібностями. Водночас це був першокласний катюга.

Від Ауфмейєра повсякчас тхнуло дорогими парфумами і ароматними сигаретами, якими він любив частувати есесівців і навіть в’язнів із числа промінентів. Він не і поминав нагоди похвалити підлеглого, сказати йому комплімент. У своїй катівській службі повсякчас дотримувався принципу «чистих рук»: сам ніколи не вдавався до жорстокостей по відношенню до в’язнів — усе робив руками підлеглих есесівців або ж самих в’язнів, звичайно, з числа кримінальних злочинців. Ауфмейєр не любив жорстоких вчинків у своїй присутності. «Не терплю жорстокості,— не раз, бувало, казав він перед строєм в’язнів. — Мене глибоко вражає видовище людських страждань». В'язні-новаки дивувалися: «Якийсь незвичайний есесівець. Нікого не б’є, не карає, не знущається. От якби всі були такі...» Бувалі гефтлінги тільки похитували головами і радили не поспішати з висновками.

Ауфмейєр спритно грав роль турботливого блокфюрера, який бажає гефтлінгам тільки добра. Тим часом ціла зграя підручних за його ж наказами катувала і вбивала. Та робилося це тихцем, без зайвого розголосу. Під час своїх відвідин блока Ауфмейєр відбирав одного або кількох в’язнів, які в чомусь завинили чи просто не сподобалися йому. Тоді він кликав блокового старосту Пауля і починав йому вичитувати: «Пауль, ти людина чи колода? Ну як тобі не соромно? Чи в тебе душі немає, чи ти остаточно очерствів? Невже ти не бачиш, що в цього гефтлінга брудна шия? Він так охляв, бідолаха, що не може вимити шию, а ти не хочеш допомогти йому. У тебе ж стоїть бочка води у вбиральні! Хіба забув, що чистота — запорука здоров’я! Ти, Пауль, зовсім зледачів, обегемотів! Не можна ж бути таким черствим і байдужим до живої людини!»

Пауль знічено вибачався і обіцяв допомогти «бідоласі» помити шию, а Вацек тим часом записував його номер. Тільки-но за Ауфмейєром зачинялися двері, як вони заводили в’язня до вбиральні і починалася «водна процедура». «Бідолаху» опускали головою вниз у бочку з водою й топили. Потім тягли до купи трупів, що лежали тут, або ж залишали до вечора в бочці.

У центральному таборі трупів убитих та закатованих не виносили під час аппелів і не клали на лівий фланг строю, як це робилося у всіх філіалах Освенціму. Тут блокфюрер приходив до блока, приймав рапорт старости про наявну кількість живих і тих, що померли «природною» смертю. Після цього особисто, наче худобу, перераховував живих, потім заходив у туалетну кімнату, гам рахував мертвих і тільки тоді йшов доповідати рапортфюреру.

Після райкового аппеля трупи візком одвозили в крематорій. Звідти візок їхав до табірної кухні по добовий пайок хліба та кави для блока. Хліб вантажили просто на візок, де щойно лежали трупи, часто-густо поспіль укриті гнійними ранами. Кожен блок мав свого візка. На ньому, виведені красивим готичним шрифтом, біліли слова: «Праця робить вільним» і «Чистота — запорука здоров’я»...

Туалетна кімната блока 2-А була універсальним приміщенням. Це і камера тортур та страт, і трупарня. В ній же вмивалися та відправляли природні потреби дві тисячі в’язнів. Якщо взяти до уваги, що там було лише шість унітазів, шість пісуарів та шість раковин із водопровідними кранами, то неважко уявити, що тут робилося після ранкового підйому. Воістину стовпотворіння. Крім усього, туалетна правила ще й за посудомийну. Тут після роздачі баланди мили бачки і миски. У цій же кімнаті щосуботи табірні фризери, або, як ми ще називали їх, «фігаро», стригли й голили в’язнів тупими бритвами, не вдаючись при цьому до мила й помазків. На думку табірного начальства, це був найзручніший метод обслуговування в’язнів. Добре, що хоч волосся на голові стригли машинкою, бо в усіх інших місцях його просто виривали тупою бритвою. Після стрижки від чола до потилиці вибривали так звану лагерштрассе — пряму смугу завширшки три сантиметри.