Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
А, особливо, як старієш,
Коли тобі за шістдесят.
16.11.1966 р.
ЧОМУ ТИ СМИКАЄШСЯ, БРАТЕ?
Чому ти смикаєшся, брате?
Ти б краще вигнав з себе ката,
І певен, що колись із віком,
Ти став би гарним чоловіком.
Й тоді відчув би, чоловіче,
Як ти людиною стаєш,
І як душа твоя світліє,
Коли добро людям даєш.
Всі люди рівні перед Богом,
А ти, як бик, уперся рогом,
Бо думаєш, як будеш з рогом,
То будеш ти на світі – Богом.
Всі люди рівні перед Богом,
Й чим же хитріший ти за всіх,
Що в тебе морда, як в бульдога,
От і скажи, що ти не псих.
1.7.2013 р.
ЧОРНІ ОЧІ
Так і хочеться обняти,
Алі губки цілувать,
Щось їй трепетне сказати,
І коханою назвать.
За її веселі брови,
За гнучкий дівочий стан,
За приємний тон розмови,
Що приносить стільки ран.
І, мабуть, чорняві очі,
В темноті не роздививсь,
Цілував би дні і ночі,
Все б життя на їх дививсь.
29.7.1958 р.
НЕ ПЛАКАТЬ
Не плакати, не тліть і не згинатись,
А діло добре своє знать,
Комусь, де треба, і – піддатись,
А де є й самому попрохать.
13.5.1961 р.
ЩО ТАКЕ ЖИТТЯ?
Ну що таке життя?
Момент перед трампліном,
Коли підеш у вічність, в майбуття,
Й ніколи вже тоді твої коліна
Не викличуть ні в кого почуття.
Ніхто тоді тебе не приголубить,
І, власне, не залишиться тебе.
Й ніхто не цілуватиме вже губи,
Що вас манили, ніби небо голубе.
А солов’ї співатимуть так само,
Ніби на світі смерті й не було,
Й ніколи вас ніхто вже не обніме,
Хай би хоч як гриміло і гуло.
7.1.1967 р.
ЯКЩО ПОМРЕШ
Якщо помреш і я про тебе
Скажу: – Що нам такі не треба,
Що не собі і не людям,
Це все одно, що є й не дам.
Чи може думаєш, що люди
Тебе хвалитимуть за груди,
За те, що їх не показала,
Навіть, тому – кого кохала?
Ти думаєш, що твої очі
Хтось пригадає опівночі?
Хіба що хтось зітхне про себе
І скаже: – Так їй дурі й треба!
31.5.1967 р.
ДУРКО
Погляньте ви на партократа,
Та він же вмре, як не брехне,
Бо так його привчила мати,
Як ще воно було мале.
Тому і соромно за Раду,
Що бреше нам і не моргне,
Де він очолив чорну зраду
Яка під себе все гребе.
8.3.2011 р.
ЯКБИ ЛЮДИ ЗНАЛИ
Ну скільки ще життя лишилось?–
Хай років тридцять, шістдесят,
Й вважайте, що життя відплило,
Чи варт себе вам обкрадать?
Важко людині повірить у старість
Коли ще цвіте бузина,
Що буде їй тридцять, а там і за сорок,
А там – шістдесят і тебе вже нема.
Але, якби люди те знали завчасно,
Навчилися б, певен, себе шанувать,
Й ніколи б, нікому, й нізащо у світі
Не стали б жаліть те, що треба давать.
24.11.1966 р.
ДІВОЧІ ГРУДИ
Люблю, коли сміються люди,
І в лузі півники цвітуть,
А поруч йдуть дівочі груди,
І нам свою любов несуть.
2.9.1968 р.
ДЕ КВІТУВАЛА М’ЯТА, РУТА...
Де квітувала м’ята, рута,
Ліси дрімучі і трава,
Сьогодні тут пливе Славутич –
Землі моєї голова.
Мій труд підняв мене над містом,
І на вершині всіх висот
Стою сьогодні комуністом,
Хоч рядовий я, як сто сот.
Поглянь навкруги подивися
В зеленовато-синю даль,
Як білі хати простяглися,
І не страшна їм всяка шваль.
Чи Мудрий міг колись повірить,
Навіть, подумать, що колись
Усі слов’яни непокірні
Зможуть в одну сім’ю зійтись.
3.7.1967 р.
КОЛИ ПОГЛЯНУ Я НА ЗОРІ
Ну звідки, скажіть, ті красоти,
І звідки той солод весни? –
Що тягнуть до жінки, як соти,
Як зрілі з пергою меди?
Ну звідки, скажіть, ті бажання,
І звідки гіпноз той, скажи,
Що варто на неї поглянуть
Й не можеш уже відійти.
Коли погляну я на зорі,
Які всю ніч палахкотять,
Мені здається я на морі,
І всі жінки мене хотять.
О, як би я, так би сказати,
Як дівка свій відкриє грот,
Хотів би дівку цілувати,
І хай про це гримить народ.
О, як би я заліз в ту скриню,
Де мед дівчина береже,
І весь би згриз його, як диню,
І заодно – дівчину теж.
Я знаю, що твоїй красуні,