Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » «Привид» не може втекти
«Привид» не може втекти - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

«Привид» не може втекти

Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:

Під час спроби перейти кордон Німецької Демократичної Республіки вбито іноземного шпигуна. Знайдені при ньому папери приводять в українське місто Сосновське. Колись, у час фашистської окупації, тут діяв гестапівський агент — невловимий «Привид», який виказав немало радянських підпільників. Певний, що Радянська влада його не помилує, затаївши ненависть проти неї, він продовжує служити ворогам нашої Батьківщини. «Привид» розшукує фототеку гітлерівських агентів, яку, втікаючи з радянської землі, фашисти заховали разом з коштовною колекцією діамантів. Розшукуючи фототеку і діаманти, «Привид» та його поплічники вчиняють тяжкі злочини. А щоб замести сліди і завести в оману слідчі органи, створюють таємне кубло розпусти, затягуючи у свої тенета розбещених, охочих до ласого життя дівиць. Зрештою злочинців викривають і знищують.
1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 ... 152
Перейти на страницу:

Згодом до нашої компанії пристав і представник справдешнього дворянського роду. Ми прийняли його у свої ряди тільки через те, що він був особою жіночої статі, а жінкам, як відомо, прощають багато, навіть експлуататорське походження. Тим більше, що титуловані батьки нашої «дами», чкурнувши від більшовиків, лишили свою малолітню доньку напризволяще. Її прихистив і виховав колишній єгер її батька — простий, але дуже добрий чоловік Франц Гімпель. Ми всі називали його дядьком Францом, хоча дядьком він доводився тільки одному з нас. Вихованка дядька Франца взяла і його прізвище, хоча від неї ніколи не приховували, що вона донька обрусілого німецького барона Миколи Ернестовича Рененкампфа. А втім, титул баронеси нашу «даму» не задовольняв: графинею де ля Фер вона не схотіла бути по причині делікатного характеру. Після смерті матері Атос деякий час жив у свого дядька — Франца Гімпеля і підозрював, що наша «дама» мала до нього далеко не сестринські почуття. Вирішили назвати її панею Бонасьє — камеристкою королеви, хоча вона претендувала безпосередньо на титул королеви. Здається, вам не цікаво слухати?

— Що ви, Ігоре Семеновичу! — замахала руками Наталя. — Ви так цікаво розповідаєте.

— Коли прийшли гітлерівці, — вів далі Бадюк, — вона прибрала титул і прізвище своїх батьків, сподіваючись одержати батьківський маєток. Та її падіння почалося раніше. От ви кажете, що правда — це істина. Можливо, я, як і Наталя Сергіївна, не підкований у філософії. Для мене правдою — безхитрісною, чесною — були і лишаються ті наші «мушкетерські» роки, хоча фантазії і вигадки тоді буквально володіли нами. А фантазії і вигадки, як відомо, антиподи істини. З правдою, у вашому тлумаченні, ми зустрілися в тридцять другому році, коли нам було вже по сімнадцять і коли пані Бонасьє заявила, що залишає мушкетерський клан і дім свого названого батька, щоб вийти заміж за працівника «Торгсину». Вона знехтувала нашими шпагами і нашою дружбою заради літерного пайка і двокімнатної квартири в центрі міста. Це була її правда, не наша. А через півроку городенківські куркулі по-звірячому вбили нашого силача Портоса-ватажка комсомольської агітбригади. І це теж була правда.

Два тижні ми в складі групи сприяння ганялися за бандитами Гнучича-Мозгового — вбивцями наших товаришів. Зіткнулися з ними на п’ятнадцятий день, коли дістали наказ повертатися. Нас було шестеро: я, Атос, д’Артаньян і троє чекістів; а бандитів — удвічі більше. І якби не Атос, я б не сидів тепер із вами. Ми зіткнулися з бандитами в Лисичанському урочищі випадково і буквально віч-на-віч. Врятувати нас могли тільки витримка, швидкість. Ці якості мав, певно, тільки Атос. Він вистрелив перший. Я ніколи — ні доти, ні потім — не бачив і не чув, щоб залпом із мисливської двостволки вбивали одразу двох. А він убив. І вбив самого Гнучича — верховоду городенківських куркулів та його помічника — осавула Мозгового. А через місяць Атос прийшов у міськком комсомолу і поклав на стіл секретаря свій квиток. «Знайшовся мій батько, — сказав він так, ніби йшлося про якусь дрібничку. — Він живе в Берліні і є підданим німецької держави. Я їду до батька. Чому? Та хоча б тому, що я німець, як і мій батько». Це теж була правда… Через десять років він знову з’явився в місті мого дитинства. На ньому був зловісний чорний мундир із свастикою, есесівські блискавки в одній петлиці, плетені квадрати штурмбанфюрера[3] — в другій. На сосновському вокзалі гестапівці, що зустрічали його, вишикували почесну варту. І це теж була правда…

Бадюк замовк. Потім наповнив чарки вином.

— Давайте вип’ємо, але без тосту — кожен за своє.

Лежнєв випив, закурив сигарету, встав, підійшов до вікна.

— Ви бачилися з Атосом? — спитав він Бадюка. — Адже в період окупації ви лишалися в Сосновському.

— Не зовсім так, — усміхнувся Бадюк. — Коли почалася війна, я був на зборах запасників. Двадцять третього червня нас кинули в бій північніше Луцька, а через два дні мене поранило. Тільки чудом не попав у полон. Товариші лишили мене непритомного під опікою старого поромника. Поки відлежувався в нього, гітлерівці дійшли до Києва. До Сосновського я добрався наприкінці вересня сорок першого, коли вони тут уже господарювали, як хотіли. З підпільниками зв’язався аж у листопаді, хоча намагався зробити це одразу. Але товариші спершу придивлялися до мене, перевіряли. Це й зрозуміло…

вернуться

3

Есесівське звання, яке дорівнювало чину майора.

1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 ... 152
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)