Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— Так воно й було, — підтвердив Сюч. — Ще з січня ми з ним листуємося через зовнішньоторговельну фірму «Артекс», адже Меннел домовився і з своїм керівництвом — воно теж зацікавилось його планом. Він надіслав мені лист, підбадьорив. Я працював день і ніч. Для «Артекса» це було теж вигідно — вони підтримали мене. Зрозумівши вигоду і перспективу цієї справи, почали вести переговори з фірмою «Ганза», і та пообіцяла поставити потужну полірувальну машину й камеру для випалення.
Сюч підвівся, вийняв із портфеля папку і передав її Шалго.
— Ось, тут уся наша переписка. Кожного листа я відправляв через «Артекс». Їм теж сподобалася наша ідея. А оце, бачите, взірці.
І він почав викладати з портфеля на стіл прикріплені до картонок оригінальні ґудзики.
— Десь днів із п'ять тому Беата одержала листа від Меннела. Він запрошував нас приїхати сюди і зустрітися сьогодні. Я привіз із собою всі взірці, а тут раптом таке… Хтось прикінчив його…
Шалго розкрив папку.
— А лист, у якому він запрошував вас сюди, теж у папці? — запитав він.
— Той лист у мого нареченого, — втрутилася в розмову Беата. — Він відібрав його в мене, ще й ляпаса дав і заборонив зустрічатися з Віктором. Ревнує.
— Нічого собі історія, — уголос підсумував Шалго, переглядаючи зміст папки. — Так, усе це дуже ймовірно. Принаймні на перший погляд здається таким.
— Чим більше дізнаєтесь про все, тим воно становитиметься ймовірнішим, — підтвердив Сюч. — Поїдьте в Будапешт, поговоріть із співробітниками «Артексу». Вони підтвердять, що я не дуже радо прийняв цю пропозицію.
— Охоче вірю, пане лікарю, — погодився Шалго.
— Ви що, насміхаєтесь? — Сюч химерно блиснув очима.
— Ні-ні, слово честі, ні. Просто шкода мені вас. — Шалго і справді сказав це щиро. — Невже ви назавжди поклали хрест на свою професію?
Обличчя в Сюча перекосилося. Він вийшов на балкон і хвилину стояв мовчки, дивлячись на дзеркальну поверхню озера.
— Досить про це, пане, — гірко зітхнув. Потім повернувся і, спершись об одвірок, показав свої розчепірені пальці. — Гляньте: з такими руками тільки ґудзики й можна робити…
Шалго підвівся. Попіл з його сигари посипався на паркет, але він цього навіть не помітив. Пошкрябавши м'ясистий ніс, вийняв з задньої кишені брюк папірець.
— Ось лист Віктора Меннела, — простягнув його Сючеві. — Сховайте. Може, він ще стане вам у пригоді.
Сюч вирячився на лист. Мимоволі згадалися слова Адама Рустема, який попереджав його, що Шалго дуже хитра і небезпечна людина, якої треба остерігатися. Підозріло глянув на старого, але той лагідно посміхався. Біс його знає, що там іще у нього в кишені! Беата підійшла до Сюча і взяла з його рук листа.
— Як він потрапив до вас? — запитала з подивом.
— Ваш наречений загубив його. А ми знайшли.
— Гейза знає, що я тут? — В очах дівчини засвітився страх.
— Хоч я й старий індик, але не люблю пліток. — І він утомлено глянув на Сюча, який усе ще з підозрою дивився на нього. Шалго не тільки збудив у ньому болючі спогади, а й неабияк налякав. Адже оцей товстун уже до їхнього приїзду сюди все про них знав. Допитуючи їх, тільки грався з ними. Сюч не знав прийомів Шалго, та й не міг знати, що Шалго створює такі ситуації, за яких співрозмовник мусить сам розповісти всю правду. — Пане Сюч, я теж охоче уклав би з вами угоду.
— Яку угоду? — підозріливо запитав Сюч.
— Якусь таку, щоб вона допомогла б вам повернути диплом лікаря.
— А чим я можу вам віддячити? Годі, облиште, пане. Я залишусь при ґудзиках. Люблю працювати, й мені подобається мій новий фах.
— Вам видніше. — Він рушив до виходу. — Полковник Кара просить, щоб ви поки що не виїжджали з готелю.
— Нас узято під арешт?
— Що ви! Це тільки прохання. Полковник хоче з'ясувати родинні зв'язки вашої подруги з Меннелом. Ото й усе.
— Але ж ви щойно все з'ясували, — нагадав Сюч.
— Я, а не полковник Кара. Слідство веде він. Ідеться всього-на-всього про кілька днів. Гадаю, ви ще не набридли одне одному. Крім того, за номер у готелі розрахуємось ми. — Шалго взявся за ручку дверей. — Скажіть, Беато, чи є у вас дача десь на Балатоні?
— В Балатонсемеші, — відповіла. Потім непевно додала: — Вулиця Гуньяді, два. А збудували ми її ще до війни.
— Велике спасибі, панночко. Це мене дуже заспокоює. — Він уклонився і вийшов з кімнати.
У фойє його зустрів Фелмері. Зайшли разом до кафе, замовили чорну каву. Коли офіціант поставив на стіл Чашечки, старий попросив:
— Синку, віднеси в номер Сюча дві порції коньяку «Наполеон». За мій рахунок.