Вільняк
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Rook Trilogy #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-408-285-0
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вільняк». Краткое содержание книги:
— Вільняки! — ревнув червонолиций нетряк ночоблудові й опустив м’язисту руку на його тендітні плечі. — Тепер немає ані мешканців старого Нижнього міста, ані мешканців нового Нижнього міста, доста! Тепер ми всі — Вільняки!
— Твоя правда, — пропищав ночоблуд. — Вільняки, та й квит, — додав він, і його величезні кажанячі вуха залопотіли, повертаючись кудись праворуч. — І, якщо я нічого не наплутав, у таверні «Новий дуб-кривавник» щойно, спеціально до свят, відкоркували свіженьку партію барилець деревного пива!
— Еге?! — зикнув нетряк і посадовив новоспеченого друга собі на плече. — Тоді чому б нам обом не завітати до таверни і не потягти по кварті-другій?..
У таверні «Новий дуб-кривавник» і справді пригощали деревним пивом. Та чи й могло бути інакше! Матінка Блакитне Воло, стара сорокуха, шинкарка, заклопотано гасала по таверні, допомагаючи захеканим служкам-гоблінам вчасно наповнювати кварти відвідувачів та питні жолоби. Ель лився річкою, публіка галасувала більше, ніж зазвичай, з вікон таверни на вулицю лилися сміх, співи, плескання в долоні, ба навіть звуки дрібушок, які хтось вибивав на столі.
— Ще елю, добродії? — питала Матінка Блакитне Воло — тримаючи в руках заставлену тацю і ворушачи від натуги своїм яскраво-блакитним коміром на шиї, коли вона мусила протискатися крізь розбурханий натовп до столика, де сидів кущ новоприбулих гульвіс.
— Сорокуха — і ласкаво пропонує пінявий деревний ель? — здивувався Фелікс Лодд, віддаючи порожню кварту і беручи повну. — Воістину Вільні галявини творять дива!
— Свята правда! — підхопив Блискавичний Вовкун, і собі сягаючи по кухоль. — Дякую, предобра пані. Відтепер старий небесний пірат ваш вічний боржник!
Вемеру, Вурало та Віїґ, які сиділи напроти, пили вже по другому жбану пінявого соку байрак-ягід та лісової заболоні. Від такого питва не захмелієш, але всі троє так перейнялися загальною атмосферою шинку, що хоч би хто завів пісню, вони її враз підхоплювали і співали, погойдуючись із боку на бік і вимахуючи над головою своїми волохатими лабетами.
Матінка Блакитне Воло дивилася на компанію прихильним оком. Які вони кумедні, оті старонижньомістяни. Себепевний молодий буйночубий примара-моргун і шпакуватий, уже не першої молодості, небесний пірат з дивакуватими манерами… А блукай-бурмила! Коли вони тільки впали сюди, сорокуха нашорошилися, проте звірі були такі сумирні й доброзичливі, що невдовзі вона згола заспокоїлася. Чи взяти отого мовчазного юного бібліотекаря з волошковими очима! Ось і тепер: вона стоїть із тацею перед ним, а він їй усміхається. Неговіркий і наче трохи не при собі, але блукай-бурмила так із ним носилися, неначе то не хлопець, а їхнє бурмиленя.
Бібліотекар узяв собі з таці кухоль пива, і Матінка Блакитне Воло повернулася й пішла далі, не поминаючи нікого з відвідувачів.
У куті, збираючи порожні кварти та підмітаючи долівку, вовтузився Чорниш, її когут-сорокун. Не птах, а пародія: мале, неохайне. Але то був її сорокун, і Матінка Блакитне Воло його любила.
— Агов, отуди ще дві кварти! — прошепотів у голові Матінки Блакитне Воло чийсь голос. Вона окинула поглядом залюднену таверну і побачила, як лопотить до неї вухами шинковий блуд. Вона підморгнула йому і шатнулася до двох гультяїв, на яких він показував своїми довгими тонкими пальцями.
— Матінко Блакитне Воло, ви просто диво! — засміявся Чух Чорне Око, невеличкий гоблін із шерстистими вухами, коли шинкарка забирала порожнього кухля і ставила на його місце повний.
Схвально рохнув і його друзяка здоровило Зайда в обшмульганій шкіряній шапчині, коли Матінка Блакитне Воло поставила і перед ним нову кварту деревного пива.
— У «Новому дубі-кривавнику» вологи вистарчить на всіх спраглих, га, матусю? — прогримів він.
— Агов, у нас міліє жолоб! — грянув іззаду цілий хор голосів. Матінка Блакитне Воло обернулась. Кричали тутешні завсідники — Скороп’ят, Швидкодух та Кудлай — трійця нерозлийвода. Колись вони вкупі служили під орудою Ватага Титуґґа, відтак укупі накивали п’ятами і на одчай душі подалися сюди — на Вільні галявини, а тепер усі троє сиділи тут і чекали, поки їх обслужать.
— Даруйте ласкаво, — кудкудакнула вона Чухові та Зайді і кинулася до порожнього жолоба, де навпочіпки сиділа нерозлучна трійця.
Гуляки радо закивали головами, коли Матінка Блакитне Воло врешті перекотила через усю таверну до жолоба нове барильце.
— Готові? — запитала вона.