Вільняк

— А ти… а ти мій двоюрідний дід Тем! — вигукнув Рук, уражений до краю. — Я ж бачив це вві сні. Коли спав у коконі помагай-біди.

Баговищанський пірат кивнув головою і очі його сповнилися жалем та любов’ю, радощами та тугою. — А зараз я піднесу тобі сюрприз!

— Який? — спитав Рук.

— Ось, — промовив Тем Човновод, дістаючи з кишені якийсь невеличкий круглястий предмет і вкладаючи його Рукові в долоню. — Я знайшов його в руках твоєї матері, вже мертвої, — пояснив він, і очі його затуманились. — І весь цей час беріг як зіницю ока. Їй цю штуковину подарував її батько, а йому — його батько. Тепер вона твоя.

Рук глянув на дарунок. То було світлякове кружальце з мініатюрним портретом юнака, і в щирих його очах було щось неспіймано знайоме. Рук наморщив чоло. Так, саме це обличчя він бачив на фресці Підземного палацу в старому Нижньому місті й уві сні в коконі помагай-біди.

Усміхнений молодий лицар-академік у старожитніх обладунках, з глибоко посадженими темно-синіми очима. За його спиною вгадувались обриси старого Санктафракса — давнього летючого міста, — ще доволі виразні, хоч понищені часом, із Піднебесною обсерваторією за одним плечем та баштами-близнюками Школи Мжичкомірів — за другим.

Тем Човновод усміхнувся.

— Руку, хлопчику мій, то твій прадід, — промовив він, кладучи руку на плече троюрідному племіннику.

Рук не зводив очей з юнака, що дивився на нього з портрета.

— Мій прадід, — повторив він півголосом. — Захмарний Вовк.