Чорнильна кров

Коли Меґі згодом намагалась пригадати, як вони дісталися помешкання Феноліо, у пам'яті виринало лише кілька невиразних картин: вартовий, котрий виставив їм назустріч списа й непривітно пропустив їх, упізнавши Феноліо, темні провулки, якими вони йшли слідом за смолоскипником, а тоді круті сходи вгору вздовж сірого муру, що скрипіли під ногами. У Меґі від утоми так паморочилася голова, коли підіймалася сходинками вслід за Феноліо, що він кілька разів занепокоєно підтримував дівчинку за руку.

— Гадаю, ліпше завтра розповімо одне одному, що ми обоє пережили відтоді, як бачилися востаннє, — сказав він, заводячи її до своєї комірчини. — Піду попрошу Мінерву принести тобі мішка з соломою, і ти цієї ночі спатимеш у моєму ліжку. Три дні і три ночі у непрохідній хащі! Хай йому грець, я б, напевно, просто помер би зі страху!

— Фарид мав ножа, — пробурмотіла Меґі. Ніж її заспокоював, коли вони вночі спали у гіллі дерев, а знизу до них долинало шкряботіння й гарчання. Фарид був завжди напоготові. — А коли він бачив привидів, — розповідала вона сонно, поки Феноліо запалював лампу, — він розкладав вогонь.

— Привиди? У цьому світі немає привидів, в усякому разі я їх не вигадував. А що ви їли?

Меґі пішла навпомацки до ліжка. Воно виглядало дуже привітно, хоча й складалося з мішка з соломою та кількох грубошерстих ковдр.

— Ягоди, — пробубоніла вона. — Чимало ягід, хліб, який ми прихопили з кухні Елінор, і кроликів, яких ловив Фарид.

Феноліо вражено похитав головою. Приємно було знову побачити його зморшкувате обличчя, але зараз Меґі хотіла, власне кажучи, лише одного — спати. Вона зняла чоботи, залізла під колючі ковдри й випростала стомлені ноги.

— Як тобі таке спало на думку — зачитати вас до непрохідної хащі? Чому не сюди? Вогнерукий, напевно, розповідав хлопцеві про цей світ.

— Орфеєві слова… — Меґі позіхнула. — Ми ж мали лише Орфеєві слова, а Вогнерукий попросив зачитати його саме до хащі.

— Авжеж. Це на нього схоже. — Вона відчула, як Феноліо підтягнув їй ковдри аж до підборіддя. — Зараз я краще не питатиму тебе, якого Орфея ти маєш на увазі. А завтра продовжимо розмову. На добраніч! І ласкаво прошу до мого світу!

Меґі насилу вдалося ще раз розплющити очі.

— Ти де спатимеш?

— Не хвилюйся. Внизу у Мінерви щоночі якісь родичі сходяться на нічліг, одним менше — одним більше, ролі не грає. От побачиш, до тутешніх незручностей швидко звикаєш. Сподіваюсь лише, її чоловік хропе не так голосно, як вона запевняє.