Чорнильна кров
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-066-6
- Переводчик: Любомир Український
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна кров». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» Вогнерукий — вогнедув вичитаний із чорнильного світу, зневірився, що коли-небудь повернеться до коханої Роксани. Та якось він знаходить горе-поета, який зачитує його назад у книжку. Слідом до нечувано лихого чорнильного світу потрапляють Меґі та її рідні. Страшна оповідка проковтує їх.
Але чи відпустить?
— Тільки одну історію. Будь ласка, Чорнильний ткачу!
Ще двоє дітлахів вигулькнули біля нього, дівчинка і хлопець. Сповнені надії очі дивились на Феноліо. Так, історія про Сойку… Його історії про розбійників завжди були класнючі — навіть його внуки їх любили, там, у іншому світі. Та його оповідки про грабіжників, які він складав тут, були куди цікавіші. Їх можна почути скрізь. Неймовірні вчинки найсміливішого грабіжника, найвишуканішого і найбезстрашнішого Сойки. Феноліо добре пригадував ту ніч, коли він вигадав Сойку. Рука тремтіла від люті, коли він писав.
— Змієголов знову зловив шпільмана, — розказав йому Чорний Принц тієї ночі, — цього разу Горбуна. Вчора опівдні його повісили.
Горбун, його персонаж! Безневинний чолов'яга, який міг встояти на голові довше, ніж будь-хто інший.
— Що цей князь собі дозволяє? — кричав тієї ночі Феноліо, наче Змієголов міг його почути. — Я вирішую, кому в цьому світі жити, а кому вмирати, лише я, Феноліо!
І слова потекли на папір, люті й дикі, як розбійник, якого він придумав тієї ночі. Сойка уособлював усе те, про що так мріяв Феноліо у своєму світі: вільний як птах, безстрашний, вишуканий (часом і дотепний), забирає в багатих, віддає бідним, захищає слабких від свавілля сильних у цьому світі, де немає закону, який би їх захищав…
Знову хтось шарпонув Феноліо за рукав.
— Будь ласка, Чорнильний ткачу! Одну історію!
Настирливий, пристрасний слухач історій. Можливо, цей хлопчина стане відомим шпільманом.
— Ви розповідали, що Сойка вкрав у Змієголова його талісман! — прошепотів хлопчик. — Палець повішеного, що охороняє від Білих жінок. Ви ще казали, що тепер палець висить у Сойки на шиї.
— Казав? — Феноліо підвів густі розпатлані брови. Це завжди виглядало дуже ефектно. — Ну, я чув ще щось цікавіше, та спершу маю поговорити з Чорним Принцом.
— Ну будь ласка, Чорнильний ткачу! — Вони повисли на його рукавах і мало не зірвали дорогу крайку. За кілька монет він нашив її собі на цупку матерію, бо не хотів виглядати так жалюгідно, як ті писарі на площах.
— Ні! — сказав він суворо і стряс дітлахів із рукавів. — Можливо, пізніше. А тепер зникніть!
Той, що з мокрим носом, дивився йому вслід такими сумними очима; що на мить нагадав Феноліо його внуків. Піппо завжди так дивився, коли дідусь приносив нову книжку і заохочував його до читання.
«Діти! — думав Феноліо, коли підходив до багаття, де стояв Чорний Принц. — Вони скрізь однакові. Жадібні маленькі чудовиська. Проте найкращі слухачі, байдуже в якому світі. Найкращі!»
Чорний Принц
— Отже, ведмеді вміють створювати власну душу… — сказала Ліра. — Скільки ще незвіданого в світі.