Що таке українська література

Так, Довженко знав, як умирають… А ще інколи на «лужайці» Сашко співав. Згодом у своїй знаменитій «Землі» він скаже: «Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно й голосисто, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити свій рід перед світом у перебільшено вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно». Любили співати й у родині Довженків. У «Зачарованій Десні» Сашко скрушно згадає своїх братів: «Пожили вони щось недовго, бо рано, казали, співати почали. Було як вилізуть всі четверо на тин, сядуть рядочком, як горобці, та як почнуть співать. І де вони переймали пісні, і хто їх учив? Ніхто не вчив. Коли вони померли від пошесті зразу всі в один день, люди казали: «Ото Господь забрав їх до свого ангельського хору». Та й у самого Сашка голос був чистий, щирий, мужній, аж трохи металевий. І він ніколи не співав тих нудно-медових романсів, які звучать сьогодні зі сцен і з екранів як «українські народні пісні». Ніколи. «Улюбленими співами його, — згадував Микола Бажан, — були пісні глибинні, з самих надр народу вирослі, вкриті шляхетною патиною часу, вагомі й величні мудрістю своїх ритмів та образів». «Сашко, — продовжує Бажан, — мав абсолютно точне відчуття народності». І в якій же пісні він бачив душу мого народу? У «Правді та Кривді». «Найлетючішою інтонацією, найтоншою модуляцією не хибив він, наспівуючи свою улюблену, з раннього дитинства винесену, чернігівську каліцьку канту про Правду й Кривду. «Ой нема, нема Правди на світі…» — тужно наспівував він так, як принаймні вже сотню років наспівували каліки перехожі, сидячи на призьбі стародавньої хати чумацького довженківського роду. Довженко особливо любив цей печальний кант, цей замислений протест і стриману скаргу на несправедливість світу». А чи ж буде коли та Правда на землі? Отут дозвольте розпочати третій сюжет.