Що таке українська література
- Автор: Ушкалов Леонид Владимирович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-206-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Що таке українська література». Краткое содержание книги:
Пам’ятаєте, як десь у той самий час, коли Арген заблукав ненароком серед різдвяних ялинок на Благбазі, юний поет Сергій Борзенко читав у колі харківських літераторів свої вірші про любов? І там були такі рядки: «Зимней ночью волнуется липа, / Как твоя обнаженная грудь». Після цього слово взяв хтось із критиків і почав «аналіз»: «Узимку липи без листя, — глибокодумно сказав він. — Тому нічна зимова липа — це чорне кострубате плетиво з гілок і сучків. А у віршах, як я розумію, ідеться не про кістяк, не про мертву жінку… Хіба ж можна порівнювати голі груди живої коханої з чорним холодним кістяком?»
Борзенко спершу побілів, потому почервонів, як маків цвіт, а далі з криком: «Ах ти ж сволото!» — кинувся на горопашного «аналітика». Друзі ледве зуміли втримати Серьожу й почали заспокоювати його, мовляв, «він же критик, не затискай критику». Та Борзенко розходився не на жарт. «Що значить «не затискай критику»? — кричав він. — Який він критик? Ні чорта не тямить ні в жінках, ні в поезії, а преться!.. Давити таких треба!» Не сумніваюся, що розгніваний Серьожа легко «задавив» би того критика, бо чоловік він був сильний, пристрасний і хоробрий: саме він у ніч проти 1 листопада 1943 року, висадившись під кулями на березі Керченського півострова, поведе у стрімку атаку батальйон морських десантників. Так розпочнеться звільнення Криму від німців, а Серьожа Борзенко стане Героєм Радянського Союзу…
Словом, поговорімо про любов. Щоправда, дехто каже, що наша література, на відміну від західної, змальовує любов якось притлумлено-безплотно, «по-візантійському». Влітку 1991 року, за місяць до того, як Україна проголосила незалежність, Юрій Шевельов не без іронії писав: «Якщо судити з літератури, то на Україні й діти не родяться, хіба що до капусти їх лелеки підкидають. Хай живуть і лелеки. Але їх мало, щоб забезпечити приріст населення. Тож нехай їм допоможуть письменники».
Ну, не знаю… Мені здається, що кому-кому, а лелекам наші письменники і так здавна помагали. Узяти хоча би часи мого улюбленого бароко. Хіба Касіян Сакович, коментуючи Аристотелеву тезу: «Найприроднішою справою у смертних є народження собі подібних», — не писав: «Для зачаття доброго плоду, згідно з природою, необхідне правильне поєднання чоловіка й жінки»? А далі він детально пояснив, що має на думці. Наприклад, із огляду на те, що головною причиною майбутньої зовнішності дитини є жіноча уява під час зачаття, жінці треба «дивитися на гарні речі, наполегливо про них думати, вимовляти добрі слова».
А ось що писав про добре зачаття плоду Григорій Сковорода: «Сій в перший-другий місяць, тобто в квадру, / Застілля кинувши і бесіди священні. / Побачиш труп — не сій, побачиш жах — не сій. / Як жінка зачала — не сій, і п’яним теж не сій. / А та, що зачала, хай носить в думах чистих, / У мирних бесідах, без пристрастей палких, / У спокої святім і в баченні святинь». Ясна річ, духовна література подавала сексуальні картини дуже-дуже м’яко. Навіть коли наш поет-чернець переказував пікантні сюжети з «Декамерона» — приміром, історію про любов Гісмонди, доньки Салернського принца Танкреда, до слуги Гвіскардо (перша новела Четвертого дня, яку розповідає Ф’яметта), — то любовні втіхи найвідвертіше могло бути змальовано хіба що отак: Гісмонда «обома обнявши своїми руками, / Гвіскардо цілувала всі уди устами». Було тут і чимало заборон. Скажімо, «французький поцілунок» як елемент прелюдії вважали гріхом, а щодо сексуальних позицій, то, здається, єдиною прийнятною на той час була місіонерська. Принаймні горішнє положення жінки (cowgirl position) трактували знову-таки як гріх. Натомість справжньою стихією Еросу була сороміцька поезія наших мандрівних школярів. Чого тут тільки нема! І домежна розкутість, і солоний-пресолоний гумор, і раблезіанська тілесність, годна перетворювати грішне тіло на запаморочливий сюрреалістичний пейзаж… Але навіть чистої води «реалізм» тут дуже грайливий і пікантний. Згадаймо хоча би «ковзанку вниз» у діалозі «А що маєш нижче шиї?..»: «А що маєш нижче шиї, / Чернице-сестрице?» / «Цицю маю, отче Дмитріє» / «А що маєш нижче циці, / Чернице-сестрице?» / «Пупа маю, отче Дмитріє» / «А що маєш нижче пупа?..» Певна річ, саме цю старовинну поезію взяв за зразок Микола Гоголь, коли заходився змальовувати розмову між дяком Осипом Никифоровичем і «високошановною Солохою» в «Ночі перед Різдвом».