Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82
Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82

Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82». Краткое содержание книги:

Сборник состоит из приключенческих и научно-фантастических произведений преимущественно молодых литераторов разных направлений и жанров. Человек настоящего и будущего, спектр его чувств, моральные ценности, возможные формы научного и технического прогресса — вот круг творческих интересов авторов настоящего сборника.
1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 ... 65
Перейти на страницу:

Ліфтом вниз у блакитній тиші. Вестибюль. Праворуч вахтер дрімає в шкіряному кріслі, прикрившись газетою…

Ось я й на волі. Для всіх ніч, а мені видно: вітер шастає серед голого віття, поміж дротів, над опалим листям. Праворуч — Волга. Я йду вздовж набережної до свого березово-кленового гаю. Ліхтарі шумлять до мене. Перехожі помітні спершу знизу, від квапливого човгання ніг.

Закінчились ліхтарі й асфальт. Мої ноги прокладають світлову доріжку серед листя, освітлюють стовбури дерев. А якщо зупинитися, підвести погляд — зорі співають голосами скрипок. Там, де голоси звучніші, численніші, — Чумацький Шлях.

Вийшов до джерела… Напився… Глинистий берег… Роздягаюся, всі речі впаковую в пластиковий мішок, зав’язую одним кінцем шнура, на іншому роблю петлю, через плече — ну?!

Ох, і холодна вода у жовтні, обпалює шкіру! Не біда, психонавте, і не таке бачили! Пливу. На цьому березі мене швидко знайдуть. Кілометрів за тридцять звідси — пристань, до ранку дійду до неї тим берегом. А потім-теплохід чи просто баржа — і вниз по матінці, Волзі.

Почну із чогось найпростішого: кругле котити, пласке волочити. Мабуть, спершу матиму досить кумедний вигляд. “Гей, ти часом не родич Максимові Колотиліну, ну, відомому психонавтові? Схожий…” — “А я і є він самий!” — “Го-го-го!” Найпевнішнй спосіб заховатися… І повернуся в Інститут “нормальним” для спілкування, не гіршим за інших, а може, й кращим. Можливо, з цього випадку почнеться новий розділ в історії людського пізнання. І в цьому розділі, можливо, звичні “зір-смак-слух-дотик-нюх” будуть лише частиною чогось більшого, значимішого. Ще, може, й ті, з Тризір’я Альфа-Центавра та від зірки Барнарда, прилетять до нас переймати досвід.

Світлий вітер гуляє понад водою, над яскравими берегами. Хвилі освітлюють мої руки. Пливу. Співають зорі. Тече Волга. Земля летить у космічному просторі. Гей, психонавте, жвавіше! Так і змерзнути можна.

— Та-дім-м… Та-дам-м-та-дім-м-та-дам! Ми ще поборемось!

Михайло Слабошпицький

ПРИГОДА З ФАРАОНОМ

Фараон плакав, і йому здавалося, що на нього співчутливо дивляться всі тисячоліття зі знаменитих єгипетських пірамід.

Відколи себе пам’ятав, плакав уперше.

В його по-старечому вже осклілі очі заглянуло високе небо і не побачило там нічого, крім осиротілості.

Він почувався як кожен, хто все своє життя ішов пліч-о-пліч зі славою, сприймав її як звичне й невіддільне від себе, ніби своє ім’я, і раптом якогось дня слава нагло відвернулась од нього, він сам собі став осоружний, лишився з виснаженою душею, як буває з тими, хто, сам того не помітивши, пережив свою славу. Порожня і німа душа його ставала безживною пустелею, і здавалося, вже ніколи не проросте в ній навіть кволий пагінець радості.

Досі Фараон був переконаним і послідовним оптимістом. Він навіть і гадки не мав, що його підстерігає отака безрадісна старість на давно зів’ялих лаврах. Так можна дожити й до того, що в усіх викликатимеш почуття жалю — нижче за це впасти вже нікуди.

…А все починалося того бляклого ранку, коли Фараон, ясна річ, нічого не підозрюючи, вийшов на зв’язок з координаційним центром, щоб, як було заведено, одержати цінні вказівки. Та цього разу незмінний ось уже стільки років церемоніал спілкування з центром таїв у собі непередбачене. Ніяких вказівок він не почув, зате від нього категорично зажадали якнайшвидше з’явитися в центр, де приголомшеного Фараона повідомили про оту новину: його призначено комендантом старої, всіма давно покинутої бази, що розташована невідомо де й невідомо кому потрібна, бо давно вже втратила будь-яке значення.

“Яким там комендантом, — з відчаєм подумав Фараон, — сторожем!”

І це він, жива легенда століття, стане ходячим анахронізмом?! Ну й вимудрували ж йому заняття!

— У мене показник інтелекту — тисяча з тисячі! Я зробив сто сорок чотири міжпланетних рейси, їх усі вивчають в історії космічної навігації, — ці дві фрази Фараон повторював у кожній інстанції, куди приходив, шукаючи справедливості. Та справедливість, бува, не тільки запізнюється, а й, мов вередлива жінка, вибирає, до кого їй приходити, а до кого ні.

В одній приймальні незворушна, як логарифмічна лінійка, секретарка суворо сказала йому:

— Не ходіть і не набридайте нам. У вас же вік… як колись казали, глибоко пенсійний. Вам час на заслужений відпочинок.

Він тоді мовчки проковтнув образу. Намагаючись надати своєму обличчю виразу олімпійського спокою і величавої погорди, вийшов з тієї вельми серйозної установи, болісно розмірковуючи над тим, як достойно стерпіти підступний удар долі.

Дні на базі спливали нудні й невиразні, як роботи першого покоління. Піщані дюни виглядали довкруж одна з-за одної, громадилися гори металу, що був колись технікою, і більше ні на чому було спинити знуджений погляд. Фараон сушив голову, намагаючись придумати собі хоч якесь заняття, бо ж був натурою діяльною і енергійною, сидіти склавши руки просто не міг. Та придумати йому нічого не щастило. У марудні, стомливі години неробства його дедалі частіше навідувала невесела думка про те, що тут він катастрофічно деградує, що скоро від колишнього Фараона не залишиться нічого, хіба що спогад про нього тих, кому пощастило бачити його замолоду в ореолі слави.

Як же порятуватись, як, зрештою, нагадати всім про себе, як довести, що його передчасно списали в архів?

Одної ночі йому довго снилися космічні кораблі й невідкриті планети, а коли він прокинувся, то до нього несподівано прийшло рішення: треба відремонтувати старий корабель, яким прилетіли на цю планету перші хоробрі. Погосподарювали тут, вибрали поклади дорогоцінних руд і полетіли далі відкривати нові світи, лишивши тут стару, віджилу техніку, що здавалася нині такою кумедною і зворушливо недосконалою.

Корабель, що самотньо бовванів серед металевого хаосу, скидався на сучасні кораблі не більше, ніж консервна бляшанка на комп’ютер. Потемнілий од вітру і спеки, він видавався скромним пам’ятником минулому і ще раз нагадував Фараонові про зрадливість долі.

Довго чи недовго трудився Фараон — то тільки йому відомо, і він ні за яку ціну сьогодні вже нікому про те не розказував, але сталося справді дивовижне: самотужки, без усіх необхідних механізмів, Фараон відродив корабель, і той стояв перед ним, будь-якої хвилини готовий до польоту. Коли це диво постало з металевого хаосу, він відчув глибоку повагу до себе. Вже навіть і не вірилося, що міг так ганебно занепасти духом.

Тепер його важко було впізнати. Це був не той зсутулений і з погаслим поглядом Фараон, схожий на маріонетку лялькового театру, — таким він запам’ятався тим, хто його бачив на фініші затяжного марафону по інстанціях, коли клопотався, аби його не відсилали на цю планету. В самій поставі Фараона знову з’явилося щось величаве, навіть погордливе.

Фараон замислив іще раз нагадати про себе всьому світові.

Потяглися напружені дні визрівання плану його авантюристичної акції. Ще з молодості він добре затямив: у будь-якому ділі багато важить конструктивна програма. Хоч завжди програми він одержував з рук інших, бо складання їх йому ніколи ніхто не довіряв, усе ж клопотів тут виявилося небагато. Він не гибів ні над якими розрахунками, не мордувався ніякими гіпотезами, а в один прекрасний момент раптом подумав: а чому б — таємно від координаційного центру — не розпочати дослідження групи планет із сектора Сигма, куди ще не літав жоден корабель? Так і народилася його конструктивна програма. Перший її пункт передбачав: перевірити, чи є розумне життя на цих планетах. Другий: чи є взагалі яке-небудь життя? Третій: чи є перспективи для виникнення розумного життя або взагалі життя?

Єдине, що муляло душу космічному волонтерові, — почуття обов’язку. Люди з координаційного центру послали його сюди, отже, і тут хтось потрібен. Як же йому бути? Та відомо, що з усякого становища завжди можна знайти вихід. Цю аксіому він ще раз відкрив для себе, лежачи в нічному безгомінні наодинці зі своїми прожектами. Вихід був дуже простий: треба сконструювати робота. Звичайного робота. Найпростішої конструкції. Він стерегтиме базу і, як заведено, інформуватиме центр, що тут усе гаразд. Дійшовши такого висновку, Фараон похвалив себе за мудрість і з благодатною полегкістю поринув в обійми лагідного Морфея.

1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 ... 65
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)