Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства
- Автор: Лютий Тарас
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-377-9
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства». Краткое содержание книги:
Книжка буде цікавою усім, хто захоплюється філософією, літературознавством, релігієзнавством, психологією, а зрештою — кожному, хто замислюється над людською природою і прагне глибше її пізнати.
Термін «хасид» бере початок від кореня «хесед» — тобто «любов», «милість» — і стосується руху, заснованого в Східній Європі. Позначимо, що два магістральних слова в хасидизмі — хасид і цадик — є водночас іменами Бога. Цікаво, що хасидизм (з давньоєврейської «хасид» означає «благочестивий») як течія в юдаїзмі виникає в першій половині XVIII століття саме на території сучасної України (Волинь, Поділля, Галичина). Спочатку він формувався як опозиційний до рабинства рух, бо ж саме у рабинстві чітко проводилася лінія між вченістю й простацтвом. Але осередок хасидського вчення — уявлення про життя як про могутній і надзвичайний релігійний запал, бодай і екстаз, але ніколи не нарочите теоретизування.
Історія хасидизму починається ще за часів Богдана Хмельницького. Саме в ці роки виринають згадки про таємничих праведників-каббалістів, поодиноких самітників, мастаків молитви і посту. Згодом вони стали купчитися в громади (хеврат хасидим). Білі суботні шати, екстатичні виспіви і танці — це шокувало, але й приваблювало водночас.
Релігійний взірець хасида переходить інтелектуальні рубежі, позаяк їх перекривають релігійні межі. Тому хасиди аж надто подібні на юродивих. Чим більше їм доводиться поневірятися, чим більше їх поносять, тим спокійніше на їхній розбурханій душі. Згідно з ідеалом хасида, він мусить, не ухиляючись, приймати всі образи разом із лихою славою. Юродивий — не ексцентричний пророк, а викривальник. Для раннього хасидизму були притаманні радше риси юродства. Цадик міг бути на вигляд не при собі, але на ділі виявлявся дуже мудрим. Перші хасиди були великими каббалістами й талмудистами одночасно. Щось схоже простежувалося й у традиції кініків, християнському аскетизмі та містицизмі, а також у суфізмі й дзен-буддизмі. Тому не дивно, що важливим моментом розвитку хасидизму стає образ простака.
Незважаючи на те, що вони використовуються майже як синоніми, терміни «шлеміль» (незугарний) і «шлімазл» (невдаха) часто доповнюють один одного в єврейському фольклорі, бо репрезентують фігури простакуватості й ошуканства, спричиняючи щирий і гіркий сміх. Виникнувши в середньовічному фольклорі, обидва персонажі ілюструють блазенство і спосіб подолання важкого становища. Шлеміль і шлімазл є варіаціями образу невинного дурня. Шлеміль згадується в літературі німецького автора Адельберта фон Шамісо, який написав історію про Петера Шлеміля (1814), людину, яка продала свою тінь дияволу в обмін на невичерпний мішок золота. Однією з теорій про походження єврейського шлемеля є казка про чоловіка, який залишив дружину на рік, поїхав у подорож, а повернувшись, думав, що вона народила не від нього. Місцевим рабинам ледве вдалося переконати чоловіка, що дитина таки його. В єврейському фольклорі є історія про ціле село, де порвався мішок із дурними душами, який ніс Ангел Господній, і всі вони знайшли тіла новонароджених в одному місці, а не були рівномірно розподілені по світу. Проте найбільш знайомим літературним персонажем є Тев’є-молочар Шолом Алейхема, батько п’ятьох дочок, який постійно вирішує їхні проблеми в шлюбі. Схожим є персонаж твору Ісака Зінґера «Гімпель-дурень». Він такий довірливий, що, коли його дружина народила хлопчика всього лише через чотири місяці після весілля, він говорить: «Вона мені сказала, що він народився передчасно». Гімпель стає святою людиною в кінці свого життя, але доля зіграла з ним іще багато жартів[95].
Справді, тут панують традиційні мотиви переважання мудрощів над глупством. Якщо віра в цадика — вища чеснота, то скепсис стосовно його особистості та чудес — страшний гріх («не грішить людина, якщо не запанує над нею дух дурості»). Але інша річ — хасидські легенди, де частенько великої ваги набуває невчений пророк. Загальновідомі «Хасидські оповіді», зібрані й оброблені Мартином Бубером, є прикладом історій про цих простолюдців.
Баал Шем говорив: «Коли я підводжуся на вищу сходинку пізнання, я дізнаюся, що ще не опанував жодної літери Писання й не учинив аніякого кроку в священнодійстві Господові».
95
Fools and jesters in literature, art, and history. A biobibliographical sourcebook / Ed. by Vicki K. Janik, Greenwood Press, 1998. — P. 388–394.