Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

За всієї типологічної близькості цих явищ, вони різняться своїм ставленням до офіційної культури. Для дзен-традиції характерний плотський сміх. Поет Сенгай писав, що є речі, які мудрому зробити не під силу, зате дурень може: зненацька відкривши шлях життя в безодні смерті, він вибухає щирим сміхом. До сміхових коренів травестій і святкових профанацій можна віднести також і срамослів’я божеств, характерне для культури дзен. У глузуванні над буддами й у ганьбленні патріархів переплетені богоборчі мотиви, відмова від будь-яких авторитетів, зняття опозицій між двома полюсами: святим і повсякденним. Джерела цього непростого богохульства (огуди-хвали) варто шукати в карнавальних звичаях. Типові «екстремістські» настрої в дзен ілюструються зображеннями Хуей-нена, що розриває сутри тощо. Важливою для дзен є й традиція безсловесних діалогів, що веде свій початок від Бодхідхарми, який говорив: «Передавайте вчення поза словами».

Одного разу під час мандрівок Будди Шак’ямуні його прихильники зажадали розкотити перед ними «гірлянду цвітіння вчення». Замість сподіваної проповіді Будда потаємно вказав очима на квітку, яку тримав у руці. З усіх слухачів тільки найближчий учень Будди вловив знак учителя й ледь помітно всміхнувся у відповідь. Саме з оцього епізоду виростає звичай передачі знання дзен за допомогою різних «витівок» — будь-яких підручних і, здавалося б, невідповідних для цього речей, таких як театральне дійство, гра на флейті, писання віршів і подібне.

Наприклад, у театрі, лаштуючись до виступу, артист народжує власне «я» згідно з канонічним образом. Його приватне «я» зникає не тільки завдяки гримові, наряду або машкарі, але й відмові внести у роль щось своє. Актор має бути апатичним поводирем ляльок у театрі, де лялькою є його тіло. Він може всолоджуватися своїм мистецтвом — але не як лицедій, а побічний споглядальник. Так поставала парадоксальна подвійність удавальника, що символізувала становище перебування людини між світом живих істот (сансара) і станом божественного буття (нірвана). Показово, що дзен було названо ще й «шляхом серця». Цим підкреслювалося, що адепт повинен постійно перебувати у складному стані сердечного взаємозв’язку із сущим[100].