Велика історія України

Евакуація столиці й безупинна мандрівка уряду УНР й Начальної Команди Армії не дали їм зосередитися ні для державно-творчої праці ні для ширше закроєної воєнної акції. Армія знеможена в безнастанних, деколи виїмково кривавих і геройських, але в цілому безплянових боях і операціях, примушена відступати перед перевагою більшовицьких ватаг, деморалізувалася не тільки під впливом неуспіхів, але й інтензивної, більшовицької агітації. В квітні 1919 р. наблизилася Армія УНР до Збруча й увійшла в безпосередній контакт з Галицькою Армією. Остаточна невдача Галицької Армії в боротьбі за Львів і її перехід за Збруч в липні 1919 р., скріпив не тільки чисельні сили, але й духа Армії УНР. Камянець Подільський, що на якийсь час зробився осідком двох українських урядів - голови Директорії й головного отамана Армії УНР С. Петлюри та диктатора ЗУНР Е. Петрушевича, послужив випадною базою для широко закроєної протибільшовицької акції. Тут у Камянці, повторилося ще раз те, чого доконала вже раз Галицька Армія своєю «чортківською офензивою». В момент, коли Галичина найшлася в неподільному посіданню поляків, центральну Україну залили червоні ватаги, на південному її сході господарили московські «білогвардійці» під проводом царського генерала Денікіна, в Бесарабії й Буковині паношилися румуни, а два українські уряди й дві українські армії найшлися на скравочку рідної подільської землі, мов у пастці, сталося щось несподіване.

На Київ!

Зєдинена спільним горем і спільними ідеалами армія, гола й боса, забута цілим світом, без амуніції, надлюдським зусиллям кинулася до наступу проти більшовиків. Правда, поміж двома урядами й начальними командами українських армій не зразу прийшло до устійнення поглядів на ситуацію й плянів офензивної акції. Диктатор Петрушевич і штаб Галицької Армії підтримували плян здобуття Одеси, щоби тою дорогою пробити собі «вікно в Европу» і наладнати звязок з проти більшовицько настроєною Антантою. Головному отаманові УНР Петлюрі промовляла за те до переконання мрія про Золотоверхий Київ. Перемогла остання й обі армії почали офензиву. Дня 9 серпня впала під натиском І корпусу УГА - Жмеринка, 12 - Винниця, 14 - Хмельник, Янів, Калинівка. Рівночасно ІІ корпус через Староконстантинів - Летичів наблизився до лінії Шепетівка - Полонне. Дня 19 серпня впав Уланів, Райгородок, Махнівка й Бердичів. III корпус заняв Козятин і пішов у напрямі Хвастова. Надніпрянські частини, при допомозі 11 галицької бригади й буковинських стрільців захопили лінію - Ямпіль - Вапнярка - Тульчин - Брацлав - Липовець і Погребище, посуваючись у напрямі Херсонщини й Дніпра. Колиж ліве крило армії заняло 25 серпня Новгород Волинський, Житомир, Коростишів і Коростень, а центр заняв Васильків, прийшло до кривавого бою під Бояркою. Дня 29 серпня станули українські війська на лінії Петриковець - Святошин - Жуляни - Совки, відкіля вперве побачили золоті бані матері українських городів - Києва. Вечером тогож дня, частини УГА заволоділи залізничним перстенем Києва-Дня 31 серпня 1919 р. вмаширували українські війська до столиці. Повінь квітів, сльози щастя, що блищали в очах вимученого більшовиками населення, були добре заслуженою заплатою за їх геройство й самопожертву. Та тут зачалося лихо. Білогвардійці зпід знаків Денікіна, що як «союзники», під охороною білих прапорів, ввійшли до Києва, підняли чорносотенний елємент столиці проти українських військ. Почалася вулична боротьба. Українська армія, неприготована до неї, мусіла залишити Київ. Білогвардійці, якнебудь підтримувані Антантою як протибільшовицька авангарда, порозумілися з більшовиками й пропустили їх південні частини на північ.