Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Ранком 28 червня мав початися наступ українських частин на перемишляни, та тут польські війська випередили українців і… перебрали ініціятиву в свої руки. З бригада, що займала лінію Фірлеїв - Янчин, вистрілявши останні набої, мусіла відступити до Нараїва, вслід за чим захитався цілий український фронт. Почався відворот, з передпілля Львова, назад у… трикутник окреслений межиріччям Дністра й Збруча. Піхота не мала чим відстрілюватися, охоронювати відворот доводилося виключно артилєрії.
«Набоїв! Набоїві - благав захитаний фронт Начальну Команду. Та ці розпучливі благання залишилися без відгомону, бо звідкиж було взяти набоїв? З наказу Начальної Команди перешукано всі склади, всі запільні установи й обози, навіть старі австрійські й російські окопи перерито, шукаючи за стріливом. Та того, що найдено в запіллі й зпід землі вигребано не могло вистарчити, щоби спинити противника, який міг вистріляти на фронті в одному дні більше набоїв, як їх мала ціла Українська Галицька Армія» (А. Крезуб).
Територія заията українськими військами почала корчитися. До половини липня виперли поляки Ц і III корпус УГА за Стрипу, І корпус протримався в Тернополі до 15 липня, в якому поляки осягнули лінію Теребовля - Янів - Товсте. Тимчасом більшовики виперли придніпрянські частини з південної Волині й північного Поділля а заняли лінію Збруча, від його джерел до Гусятина. І корпус знову опинився поміж двома ворожими лініями, яких рівночасний натиск загрожував неминучою катастрофою.
Диктатор Петрушевич не бачив тепер уже іншого виходу як випровадити рештки УГА за Збруч. Порозумівшися з головним отаманом УНР С. Петлюрою, й назначивши на місце ген. Грекова Начальним Вождом УГА ген. Мирона Тарнавського, зарядив диктатор відворот УГА за Збруч, що почався 16 липня 1919 р. в полуднє. Доля й недоля УГА на галицькому терені закінчилася; почалася друга доба її історії на широких степах Придніпрянщини.
Протигетьманське повстання й Директорія УНР
У відповідь на проголошення гетьманом Скоропадським федерації України з Московщиною (14 листопада 1918 р.) піднялося під проводом Симона Петлюри всеукраїнське національне повстання. Запевнившись невтральністю німецьких військ, що під впливом вісток про революцію в Німеччині (9 листопада) попали в стан моральної демобілізації, повстанчі війська рушили з Білої Церкви й проломивши опір гетьманських військ під Мотовилівкою, дня 14 грудня 1918 р. заняли столицю України. Гетьман виїхав за кордон, а більшовики, користаючи з замішання, рішили піти новим походом на Україну. На вістку про створення в Москві «совєту українського фронту» й «радянського уряду для України», український уряд почав нотну інтервенцію, але коли йому заявили більшовики, що це не вони зазіхають на Україну, але «українська» радянська влада бореться з військами «буржуазної» Директорії, Україна позбувшися гетьмана й німецької опіки, опинилася тепер у виїмково тяжкому положенні. На південному сході зявилися ватаги московських білогвардійців, від північного сходу надвигала більшовицька хмара, від заходу й півдня загрожували українській території поляки й румуни.
Від повалення гетьмана, евакуації німців і ліквідації московських «білогвардійських» частин, були ще далеко до забезпечення суверенности Української Народньої Республики від зовнішних загроз і внутрішніх потрясень. Повстанчі війська Директорії, рекрутовані з селян, слабо освідомлених під національним оглядом, зате розагітованих під оглядом суспільно-земельних реформ, в своїй більщости виявили більшовицькі симпатії. Не розбираючи якслід ваги державної незалежности, вони перш за все домагалися безвикупного розподілу поміщицьких лятіфундій, а коли Директорія не находила фізичної спромоги зразу заспокоїти їхніх домагань, вони станули в різку опозицію до неї. Під прапорами «радянофільства» станули повстанчі загони Григоріїва, Махна й Зеленого, вслід за чим лівіше настроєні члени уряду, з Винниченком у проводі, видвигнули проєкт проголошення України - радянською республикою. Тимчасом західньо-українська Національна Рада, що резидувала в Станиславові, на свому засіданні дня 3 січня 1919 р. вирішила закон про зєдинення Західньої України з материком і вислала своїх відпоручників на скликаний до Києва Трудовий Конгрес, що мав бути передпарляментом України.
Акт зєдинення
Дня 22 січня 1919 р., при великому здвизі народу й війська на Софійській площі в Києві, в приявности представників чужих держав, галицькі делегати обмінялися з верховною радою Української Народньої Республики грамотами, кодифікуючими зєдинення. Директорія оповістила про це громадян України універсалом такого змісту: