Вибрані твори. Том II

Таннер. О, щось із три чверті години.

Шофер (протестуючи). Ну, м-ре Таннер, облиште! Ми легко могли проїхати цю віддаль менш ніж за п’ятнадцять.

Таннер. До речі, дозвольте познайомити вас: м-р Октавій Робінсог, м-р Енрі Стрейкер.

Стрейкер. Дуже радий познайомитись. М-р Таннер відрекомендував мене, як Енрі Стрейкера. Інші кажуть Генрі. Але про мене все одно, будь ласка.

Таннер. Ти думаєш, Таві, що я хочу подратувати його? Ти помиляєшся. Ця людина докладає більш зусиль, щоб одкинути від свого ім’я літеру «Г», ніж колись його батько, щоб набути її. Для нього це ознака його класу. Ніколи ще не доводилося мені зустріти людину, в якій було б так багато класової гордости, як у Енрі.

Стрейкер. Легшенько, легшенько! Трохи спокійніше, м-ре Таннер!

Таннер. Трохи спокійніше, Таві, ти чуєш? Ти, звичайно, скажеш, що не треба звертати на це уваги. Але цей молодик освічений. А головне, він знає, що ми про себе цього не скажемо. В якій школі ви вчилися, Стрейкеру?

Стрейкер. У Шербрук-Роді.

Таннер. У Шербрук-Роді! Хіба хоч один з нас скаже так само претензійно: Регбі, чи Герру? Або Ітон! У Шербрук-Роді хлопців чогось та вчать. А в Ітон нас відсилають, бо, по-перше, вдома ми заважаємо, а по-друге, щоб ми могли в подальшому житті назвати своїм шкільним товаришем кожного герцоґа, якого тільки хто згадає.

Стрейкер. Ви цього не розумієте, м-ре Таннер. Не школа дає знання, а політехнікум.

Таннер. Це був його університет, Таві. Не Оксфорд, Кембридж, Дергем, Дублін чи Глазґо, і жодна з наших нонконформістських нор Уелса. Ні, Таві, Риджен-Стріт, Челсі. Бороу — я не знаю й половини цих клятих назв — ось його університети. Це не крамнички, де продають класові обмеження, як у наших. Ви зневажаєте Оксфорд, Енрі, га?

Стрейкер. Ні, не зневажаю. Оксфорд, на мій погляд, дуже гарне місце для тих, що люблять такі речі. Там учать вас, як бути джентльменом. А в політехнікумі вчать, як стати інженером тощо. Ви розумієте?

Таннер. Сарказм, Таві, — ось де справжній сарказм! Коли б ти тільки міг прочитати в душі цього Енрі всю глибину його презирства до джентльмена і невимовне пишання тим, що він інженер, ти б злякався. Він відчуває надзвичайне задоволення, коли, наприклад, псується машина, бо тоді яскраво виявляється як уся моя джентльменська безпорадність, так і його робочий хист, умілість і спритність.

Стрейкер. Не звертайте на нього уваги, м-ре Робінсон. Він любить побалакати. Ми з вами його добре знаємо, га?

Октавій (серйозно). А між іншим, у тому, що він каже, є, по суті, багато правди. Я цілком визнаю достойність праці.

Стрейкер (на якого ці слова не справили ніякого вражіння). Це тому, що ви самі ніколи не працювали, м-ре Робінсон. Моя робота й полягає якраз у тому, що я хочу уникнути праці. Від мене й від моєї машини ви одержите більш праці, ніж від двадцяти робітників, до того ж я не п’ю стільки, скільки вони.

Таннер. Ради бога, Таві, не вдавайся з ним у політикоекономічну балаканину. У цій галузі він знає все, тоді як ми — нічого. Ти, Таві, лише поет-соціаліст, а він соціаліст-учений.

Стрейкер (спокійно). Так. Це, можна сказати, бесіда дуже корисна, але мені треба потурбуватись про машину. Що ж до вас двох, вам, я знаю, кортить побалакати про панночок. (Він відходить, порається деякий час біля машини, а потім простує в напрямку дому).

Таннер. Це дуже важливе соціальне явище.

Октавій. Що?

Таннер. Цей Стрейкер. Ми, письменники і взагалі освічені люди, пропагували «нову жінку» щоразу, коли з’являлася не зовсім звичайна, хоч і старого зразка, жінка, і не помітили, як прийшов «новий чоловік». Стрейкер — «новий чоловік».

Октавій. Нічого нового в ньому я не бачу; нова лише його манера привертати твою увагу. Але тепер я хотів би поговорити не про нього. Мені треба поговорити з тобою про Енн.

Таннер. Бач — Стрейкер і це зрозумів. Він, мабуть, навчився цього в політехнікумі. Ну? Що таке з Енн? Посватався?

Октавій (докоряючи сам собі). Так, я був таким йолопом, що зробив це вчора ввечері.

Таннер. Йолопом?! Що це значить?

Октавій (лірично). Джеку! Усі ми чоловіки — такі тварюки: ми ніколи не розуміємо ніжних і витончених почуттів жінки. І як я міг це зробити!

Таннер. Та що ж такого ти зробив, ти, м’якотілий ідіот?

Октавій. Так, звичайно, що ідіот! Якби ти тільки почув, Джеку, її голос, якби побачив її сльози! Цілу ніч я пролежав без сну — все згадував їх. Коли б вона хоч докоряла мені, — мені було б легше...

Таннер. Сльози! Ось де небезпека! Що ж вона тобі сказала?