Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Енн. І ви, звичайно, думаєте, що ви розумієте й мої почуття до нього? Еге ж?
Таннер. Одне я добре знаю: чого тільки не доведеться зазнати цьому бідному Таві!
Енн. Далебі, якби не жалоба за татом, ото б я попосміялася! Подумайте! Таві буде нещасний!
Таннер. Так. Але він, бідолашний, не буде й знати про це. Він занадто добрий, хороший для вас, він у тисячу разів кращий за вас. Ось через що він і збирається зробити страшну помилку в житті.
Енн. На мою думку, чоловіки роблять більше помилок тоді, коли вони занадто розумні, а не тоді, коли вони занадто добрі.
Вона сідає з гримасою презирства на увесь чоловічий рід.
Таннер. О, мені відомо, що ви не дуже-то цікавитеся Таві. Але вже так повелось, що один цілує, а другий лише дозволяє себе цілувати. Цілуватиме Таві, що ж до вас, — ви лише будете наставляти щоку. А з’явись хтось ліпший — і ви цього Таві геть за борт.
Енн (ображено). Ви не маєте права так говорити, Джеку! Це брехня, і потім, це не делікатно. Якщо вам з Таві якась дурниця голови вхопилася, — то я не винна.
Таннер (з каяттям). Пробачте мені за мої грубощі, Енн. Не ви, а цей клятий світ призводить мене до цього. (Вона кидає на нього погляд, повний радости й прощення. Він одразу ж нащулює вуха). Ну, однаково! Я б дуже хотів, щоб Ремсден уже повернувся, з вами я завжди почуваю себе в небезпеці: у вас якась диявольська принадність, ні, не принадність, а щось таке, що приваблює до вас. (Вона сміється). Так, так! І ви це добре знаєте й тріумфуєте. І тріумфуєте одверто й без сорому!
Енн. Що за дивна манера залицятися, Джеку!
Таннер. Залицятися!!! В мене!!!
Енн. Так, залицятися. Ви ввесь час ображаєте жінку, робите їй боляче. І все ж не хочете зовсім відступитися від неї.
Таннер. Я подзвоню. Наша розмова зайшла значно далі, ніж я мав на увазі.
Ремсден і Октавій повертаються разом з міс Ремсден. Вона струнка, вже немолода дівчина, в простій сукні рудуватого кольору. Носить багато перснів, ланцюжків, брошок; це повинно показувати, що вбирається вона так просто з принципу, а не з бідности. Вона рішуче входить до кімнати: чоловіки, засмучені й збентежені, йдуть слідом. Енн підводиться й квапливо йде їй назустріч. Таннер відходить до стіни, що між бюстами, й удає, ніби роздивляється картини. Ремсден простує до свого стола, як звичайно, Октавій стає поруч Таннера.
Міс Ремсден (майже відштовхуючи Енн, коли йде до стільця місіс Вайтфілд, на який рішуче сідає). Я до цього діла зовсім не причетна.
Октавій (збентежено). Я знаю, ви хотіли б, міс Ремсден, щоб я відправив куди-небудь Віолетту. Я це зроблю. (Він нерішуче йде до дверей).
Ремсден. Ні, ні...
Міс Ремсден. Як ти можеш говорити ні, Ребуку! Октавію відомо, що я ніколи не показала б на поріг жінці, яка щиро хоче покаятися. Але коли жінка робить не тільки погано, а й надалі збирається робити так само, — наші шляхи розходяться.
Енн. О, міс Ремсден, що ви хочете цим сказати? Що сказала вам Віолетта?
Ремсден. Віолетта справді дуже вперта. Не хоче залишати Лондон. Я її не розумію.
Міс Ремсден. А я її розумію. Це так само ясно, як двічі по два — чотири. Вона не хоче їхати, бо не хоче розлучатися з цим добродієм, хто б він не був.
Енн. О, звичайно, звичайно! Ви розмовляли з нею, Октавію?
Октавій. Вона нічого не хоче казати нам. Вона хоче раніш з кимось порадитись. Не з ким іншим, як з тим негідником, що спокусив її.
Таннер (до Октавія). Ну, що ж. Хай і порадиться з ним. Він буде лише задоволений з того, що її відішлють за кордон. Так що ж стоїть на перешкоді?
Міс Ремсден (відповідаючи за Октавія). На перешкоді, м-ре Таннер, те, що, коли я запропонувала їй свою поміч, я не мала на увазі стати її співучасницею в цьому ганебному вчинку. Або вона хай дасть слово, що ніколи не побачить ту людину, або хай шукає собі друзів в іншому місці; і що скоріше, то краще.
На дверях з’являється покоївка. Енн швидко займав своє попереднє місце й силкується прибрати байдужого вигляду. Октавій інстинктивно робить те саме.
Дівчина. Візник коло воріт, пані.
Міс Ремсден. Який візник?
Дівчина. Для міс Робінсон.
Міс Ремсден. О! (Опановуючи себе). Гаразд. (Дівчина виходить). Вона посилала по візника.
Таннер. Я півгодини тому запропонував послати по нього.
Міс Ремсден. Я дуже рада, що вона розуміє, в яке становище сама себе поставила.
Ремсден. Мені не хотілося б, Сусанно, щоб вона отак виїхала від нас. Нам не слід було ставитися до неї так суворо.
Октавій. Я дуже й дуже вам вдячний, але міс Ремсден має рацію. Віолетта не має підстав залишатися тут.
Енн. Чи не слід було б, Таві, і вам поїхати разом з нею?
Октавій. Вона не схоче.
Міс Ремсден. Ну, ще б пак. Вона поїде просто до того добродія.
Таннер. Ну то що ж? Цілком природно після такого шляхетного прийому, який вона зустріла тут.
Ремсден (вкрай збентежений). Чуєш, Сусанно. І в цьому є частка правди. Я б хотів, щоб твої принципи не перешкоджали тобі поводитись з цією бідною дівчиною трохи лагідніше. Вона ще така молода. На все свій час.
Міс Ремсден. О, звичайно, у чоловіків вона знайде собі повне співчуття. Дивуюся з тебе, Ребуку.
Таннер. І я дивуюсь, Ремсдене, але дивуюсь з приємністю.
На дверях з’являвється Віолетта. Вона одна з тих впертих і самовільних жінок, яку так приємно буває здибати серед найкраще вихованих представниць її статі. Невеличка голова, маленький енергійний рот і підборіддя, гордовито-чітка мова, вишукані манери, суворо-елеґантне вбрання, до якого належить і чепурний капелюшок, прикрашений маленькою пташечкою, — все доводить, що це істота настільки ж небезпечна, як і невимовно гарна. Це не сирена, як Енн: захоплюються нею без її бажання й проти її волі, — жодного зацікавлення в цьому з її боку. Крім того, Енн, наприклад, кокетна, а в оцій жінці цього немає, як немає в ній і ласки. Коли є щось, що керує нею, то це розум і гордість, — а ніяк не жалість і співчуття. Голос її годився б шкільній вчительці, коли та вичитує пустотливим дівчаткам; вона говорить з повним самовладанням і навіть трохи з огидою.
Віолетта. Я завернула сюди, тільки щоб сказати міс Ремсден, що браслет, який вона подарувала мені в день мого народження вона знайде в кімнаті економки.
Таннер. Увійдіть, увійдіть, Віолетто, і поговоримо як слід.
Віолетта. Дякую: з мене досить і тих сімейних розмов, що були тут цього ранку. Так само, як і з твоєї матері, Енн, що втекла додому заплакана. У всякому разі, я тепер дізналась, кого мала за так званих моїх друзів. Прощайте.
Таннер. Ні, ні, почекайте хвилиночку! Я маю щось вам сказати, вислухайте мене! (Вона дивиться на нього без найменшого зацікавлення, але все ж таки чекає, щоб, очевидно, почути, що він скаже, та вдягти рукавички). У цій історії я цілком на вашому боці. Я з усією душею вітаю вас за ту сміливість, з якою ви відважились на цей вчинок. Ви маєте цілковиту рацію, що ж до сім’ї, — то вона цілком її не має. (Сенсація. Енн і міс Ремсден підводяться й повертаються в бік цих двох. Віолетта, що її вразило більш, ніж усіх інших, забуває про свою рукавичку й виходить на середину кімнати так збентежена, як і невдоволена. Лише Октавій не рухається з місця, навіть не підводить голови — такий сором охопив його).