Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Енн (умовляючи Таннера мати розум). Джеку!
Міс Ремсден (вкрай ображена). Ну, мушу зізнатися!...
Віолетта (різко до Таннера). Хто вам сказав?
Таннер. Звичайно, Ремсден і Таві. Чому б їм і не сказати?
Віолетта. Але вони й самі не знають.
Таннер. Чого не знають?
Віолетта. Я хочу сказати, вони не знають, що я права.
Таннер. О, в глибині душі вони добре знають, хоча через оті дурні забобони в питаннях моралі, власности тощо вони вважають за свій обов’язок ганьбити вас. Але я знаю, та й ввесь світ напевно знає, хоч і не відважується зізнатись у цьому, що ви були праві, коли пішли назустріч своєму інстинктові; що життєвість і хоробрість є найкращі властивості жінки і материнство є врочистим завершенням жіночости; а той факт, що ви не повінчані леґально, не може принизити вашої достойности, як і щирої поваги до вас від інших.
Віолетта (червона від обурення). О, ви так само, як і інші, вважаєте мене за погану жінку! Ви гадаєте, що я не тільки вчинила щось ганебне, а що ще й поділяю ваші мерзотні думки! Міс Ремсден, я терпіла всі ваші жорстокі слова, бо знала, що ви пошкодуєте за ними, скоро дізнаєтесь правду. Але я не хочу терпіти таких образ, як Джекові привітання: він має мене за одну з тих бідолашних істот, яких намагається виправдати, я тримала в таємниці наш шлюб заради мого чоловіка. Але тепер я вимагаю, щоб до мене ставилися, як до заміжньої жінки й не ображали б мене.
Октавій (підводить голову з виразом невимовного полегшення). Ти одружена?!
Віолетта. Так, і я думаю, ти міг би здогадатися сам. Чому всі ви вирішили, що я не маю права носити обручку? Ніхто з вас навіть не спитав мене. Я не можу цього забути!
Таннер (зазнавши поразки). Я вкрай розбитий. Я мав найкращі наміри. Прошу вибачити, поштиво прошу вибачити мені.
Віолетта. Сподіваюсь, надалі ви будете обережніший у своїх словах. Звичайно, до них не можна ставитися серйозно, але вони все ж далеко не приємні, до того ж, і поганого смаку.
Таннер (схиляється, як у бурю). Мені немає чим захистити себе. Тепер я буду знати, як ставати на бік жінки. Усі ми в ваших очах вкрили себе ганьбою, усі, крім Енн, що опікувалась вами. Заради Енн пробачте нам.
Віолетта. Так, Енн ставилася до мене дуже гарно, але ж їй було все відомо!
Таннер. Бач!...
Міс Ремсден (уперто). А хто, прошу, той пан, що не хоче відверто визнавати свою дружину?
Віолетта (хутко). Це вже моя справа, міс Ремсден, а не ваша. У мене є підстави поки що тримати наш шлюб у таємниці.
Ремсден. Я лише можу сказати, Віолетто, що нам дуже шкода. Мені неприємно й згадати, як ми з вами поводилися.
Октавій (ніяково). Прости, мене, Віолетто. Це все, що я можу сказати.
Міс Ремсден (усе ще не відступаючи). Звичайно, те, що ви нам тільки-но сказали, надає справі зовсім іншого освітлення. Але все ж я повинна зауважити...
Віолетта (перебиваючи її мову). Ви повинні перепросити мене, міс Ремсден, — ось що ви повинні зробити. Коли б ви були заміжньою жінкою, вам би було не до вподоби сидіти в кімнаті економки, як і не до вподоби було б, щоб з вами поводилися зневажливо, як із капосною дитиною, як молоді дівчата, так і старі панії, що не знають ніяких серйозних обов’язків.
Таннер. Лежачого не б’ють, Віолетто. Звичайно, усі ми наче подуріли, але насправді, хто, як не ви, і запаморочили нас.
Віолетта. Проте, Джеку, це до вас не стосувалося.
Таннер. До мене не стосувалося! Так! Адже ж Ремсден досить недвозначно запідозрював, що цей невідомий пан... мабуть, і є я.
Ремсден обурено робить жести протесту, але холодне й спокійне Віолеттове обурення приглушує їх.
Віолетта. Ви? О, як підло! Як огидно! Як ганебно всі ви балакали про мене! Коли б мій чоловік дізнався про це, він заборонив би мені й слово сказати кожному з вас. (До Ремсдена). Ви, принаймні, я гадаю, могли б хоч трішечки помилувати мене тоді.
Ремсден. Але запевняю вас, я ніколи не казав, що... у всякому разі, це таке дивоглядне перекручування змісту того, що я сказав — що...
Міс Ремсден. Тобі нема чого й перепрошувати, Ребуку. Вона сама в цьому винна. Це вона повинна перепрошувати всіх нас, бо призвела всіх нас до помилки.
Віолетта. До вас я не можу ставитись занадто суворо, міс Ремсден. Є деякі обставини, що зменшують провину. Ви не можете зрозуміти моїх почуттів, але від людей досвідченіших я могла б сподіватися кращого смаку. Проте я добре розумію, що всі ви опинилися в безпорадному становищі, і найкраще, що я можу зробити, це негайно піти. Прощайте! (Вона виходить, усі приголомшені).
Міс Ремсден. Так, мушу признатись!..
Ремсден (жалібно). Я не думаю, що вона поставилась до нас цілком справедливо.
Таннер. Вам, Ремсдене, як і всім нам, залишається лише скапітулювати перед обручкою. Чаша ганебних наших вчинків — повна.
Дія друга
На проїзній дорозі, в парку дачі під Ричмондом, стоїть попсований автомобіль. Він зупинився біля купи дерев, від яких шлях завертає до будинку, що його можна бачити крізь листя. Таннер, що стоїть на дорозі ліворуч від автомобіля, міг би без перешкоди бачити західну частину будинку, якби не був занадто зацікавлений у парі ніг у блакитних штанях, що стирчать з-під автомобіля. Він пильно стежить за ними, схилившись наперед і упершись руками в коліна. Шкіряна куртка й кепі говорять, що він один з тих пасажирів, що висіли з автобіля.
Ноги. Ага! Ось воно де!
Таннер Тепер усе гаразд?
Ноги. Тепер усе гаразд.
Таннер схиляється, бере ноги за щиколоти й витягує їхнього власника, наче тачку, той ступає руками з молоточком у зубах. Це юнак у гарному блакитному вбранні, чисто виголений, з темними очима, коренастими пальцями, з коротким, добре пригладженим чорним волоссям і трохи неправильними, недовірливо вигнутими бровами. Коли він маніпулює біля машини, його рухи уривисті й прудкі, але разом із тим меткі й обачні. З Таннером і Таннеровими друзями він поводиться аж ніяк не підлесливо, а скоріше холодно й стримано, чим тримає їх на певному віддаленні, проте, не даючи їм жодних підстав бути незадоволеними з нього. Але він увесь час не спускає їх з очей, і в його манері дивитись на них є щось панічне, як людини, що добре обізналася з усіма темними сторонами життя. Говорить він повільно, з відтінком сарказму; у своїй розмові він ані крихітки не удає англійського джентльмена, і його старанна зовнішність є ознакою його самоповаги до свого класу, а не до класу, якому він служить. Він сідає до автомобіля, щоб спробувати машину, і знов одягає кепі й пальто Таннер знімає свою шкіряну куртку й кидає її в авто. Шофер (чи то автомобіліст, чи моторист, чи як там ще в Англії на сьогодні вирішать його назвати) запитливо роздивляється довкола, прибираючи молотка.
Шофер. Що ж, тепер з вас досить, га?
Таннер. Я б радше пройшовся пішки, трохи б розім’яв ноги й заспокоїв нерви. (Дивиться на годинника). Сподіваюсь, ви знаєте, що ми проїхали з Гайд-Парк-Корнера до Ричмонда за 21 хвилину?