Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
— Тішуся, що бачу тебе, Йенно, — Філіппа поцілувала повітря поряд із сережкою Йеннефер. — Привіт, Ґеральте. Ви обидва знаєте графа Дійкстру, вірно?
— Хто ж його не знає? — Йеннефер кивнула й подала Дійкстрі руку, яку шпигун граціозно поцілував. — Рада вас знову бачити, графе.
— То я радий, — запевнив шеф таємних служб короля Візіміра, — знову побачити тебе, Йеннефер. Особливо в такому славному товаристві. Пане Ґеральте, мої найглибші вшанування…
Ґеральт стримався від запевнення, що його вшанування ще глибші, потиснув подану долоню — а скоріше, намагався те зробити, бо розміри її перевищили норми й робили потиск майже неможливим. Гігантський шпигун був одягнений у світло-бежевий дублет, досить неформально розстебнутий. Було видно, що він почувається у тому одязі вільно.
— Я зауважила, — сказала Філіппа, — що ви говорили із Сабріною?
— Ми розмовляли, — пирхнула Йеннефер. — Бачила, що вона має на собі? Треба не мати ані смаку, ані сорому, щоб… Вона, ясна холера, старша від мене на… Та досить. Якби вона мала ще що показувати! Страшезна мавпа!
— Намагалася вас розпитати? Усі знають, що вона шпигує для Генсельта з Кедвену.
— Правда? — Йеннефер удала здивування, що слушно було сприйнято як порядний жарт.
— А ви, пане графе, добре розважаєтеся на наших урочистостях? — запитала Йеннефер, коли вже Філіппа й Дійкстра перестали сміятися.
— Надзвичайно добре, — шпигун короля Візіміра вклонився куртуазно.
— Якщо зважити, — усміхнулася Філіппа, — що граф тут через службові справи, то таке запевнення для нас є нечувано компліментарним. І, як кожен такого роду комплімент, мало щирим. Ще мить тому він признавався мені, що волів би мати милий, домашній напівморок, запашок смолоскипа й підгорілого на рожнах м’ясця. Також йому бракує традиційного, залитого соусом і пивом столу, об який він міг би валити кухлем у ритм плюгавих, пияцьких пісеньок і під який він міг би зсунутися уранці, щоб заснути серед хортів, що гризуть кістки. А до моїх аргументів, що вказують на вищість нашого способу учти, залишився він, уяви тільки собі, глухим.
— Правда? — відьмак глянув на шпигуна ласкавіше. — А які то були аргументи, якщо можна дізнатися?
Цього разу, схоже, як порядний жарт було сприйняте його питання, бо обидві чародійки одночасно засміялися.
— Ах, чоловіки, — сказала Філіппа. — Нічого ви не розумієте. Чи в напівмороці й у диму, сидячи за столом, можна похвалитися сукнею та фігурою?
Ґеральт, не знайшовши слів, тільки вклонився. Йеннефер легенько стиснула його лікоть.
— Ах, — сказала. — Бачу там Трісс Мерігольд. Мушу з нею негайно порозмовляти… Вибачте, що ми зараз вас залишимо. На деякий час, Філіппо. Певно, ми ще знайдемо сьогодні можливість порозмовляти. Так, графе?
— Я не сумніваюся, — Дійкстра усміхнувся і глибоко вклонився. — Я до ваших послуг, Йеннефер. Тільки дайте знак.
Вони підійшли до Трісс, яка переливалася кількома відтінками синього й салатового. Трісс, побачивши їх, урвала розмову із двома чародіями, засміялася радісно, обійняла Йеннефер, ритуал цілування повітря біля вух повторився. Ґеральт узяв подану йому долоню, але рішуче відступив від церемоніалу — обійняв каштановолосу чародійку й поцілував м’яку, у легенькому пушку — наче абрикосинку — щоку. Трісс трохи зарум’янилася.
Чародії представилися. Один був Дрітельмом з Понт Ванісу, другий — його брат Детмольд. Обидва вони були на службі в короля Естерада з Ковіру. Обидва виявилися маломовними, обидва відійшли за першої ж нагоди.
— Ви розмовляли з Філіппою і Дійкстрою з Третогору, — зауважила Трісс, граючись оправленим у срібло й діаманти сердечком з ляпіс-лазурі, що висіло на шиї. — Ви ж, звісно, знаєте, хто такий Дійкстра?
— Знаємо, — сказала Йеннефер. — Він розмовляв із тобою? Намагався випитувати?
— Намагався, — чародійка усміхнулася зі значенням, захихотіла. — Досить обережно. Але Філіппа заважала йому, як тільки могла. А я вважала, що вони в кращих стосунках.
— Вони в пречудових стосунках, — серйозно застерегла Йеннефер. — Дивися, Трісс. Ані слова йому не писни про… Знаєш про кого.
— Знаю. Буду дивитися. А при нагоді… — Трісс понизила голос. — Що про неї чути? Чи я зможу її побачити?
— Якщо ти нарешті зважишся вести тренування в Аретузі, — всміхнулася Йеннефер, — то зможеш бачити її аж занадто часто.
— Ах, — Трісс широко відкрила очі. — Я розумію. Чи Цірі…