![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
Білявка дійшла до насипу. Вона не відривала очей від страшної войовниці, чекаючи, що та принесе її в жертву просто на цьому тоці.
— Ти розумієш, про що я говорю? — спитала у хорватки Арата.
— Так, преподобна жрице, — кивнула та. — Не все, але розумію.
Білявку трусив дрож. Вона була геть мокрою, без череса, штанів і взуття. З розбитого носа на її підборіддя стікала кривава цівка. Розпатлане волосся збилося в ковтуни. Крізь розідрану сорочку Арата бачила її тіло — брудне, все у синцях і подряпинах.
— Я тебе не вб’ю, не бійся. Розумієш?
— Я чула: ти принесеш мене в жертву.
— Ти чула брехню.
— Ти збрехала?
— Тепер ти належатимеш богині і робитимеш те, що я тобі накажу. — Одним ударом меча Арата розрубала мотуззя, яким хуторяни зв’язали білявці руки; рана відізвалась на цей рух болем, з неї знову вихлюпнулась кров. — Якщо не робитимеш, я тебе битиму. Буде боляче. Підемо на південь.
— Вони здогонять, — крізь стогін прошепотіла бранка. Кров зі страшним болем відновила свій біг у її зап’ястках і пальцях. Руки затерпли так, що вона ледь змогла розправити брижі на задертій сорочці.
— Тепер жаб’ячі діти слабкі, налякані і не мають вождя, — пояснила Арата, уважно оглядаючи капище і тин обабіч брами. — Допоки тутешній староста не пришле своїх воїв, нас залишать у спокої. А ми втечемо.
— Болотами?
— Іншої дороги немає.
— Для чого… Навіщо ти мене в них забрала?
— Ти допоможеш мені.
— Це ж ти врятувала мене, коли…
— Я.
— Ти поранена. — Голос білявки потвердшав. — Я вмію зупиняти кровотечу.
— Потім. Зараз жаб’ячі діти націлили стріли, — не підводячись на ноги, Арата, наче павук, перебігла від насипу до брами. — Якщо будемо гальмувати, мста жаб’ячих дітей переможе їхній страх.
— Я швидко бігаю, — запевнила хорватка.
«В лісі ти бігла, як корова, — подумки посміхнулась войовниця. — Але маєш довгі сильні ноги. Може, й витримаєш…»
— Як тебе називають? — запитала вона уголос.
— Я Жаринка з роду Куни. — Білявка, за прикладом Арати, навприсядки рушила до брами. — А твоє?
— При народженні мене нарекли Хамдуною, на честь доньки праведного володаря[57], — сказала дружина Богомола, підважуючи замковий брус. — Можеш називати мене цим ім’ям… Заринко.
Брус впав, стулки воріт розійшлись. За брамою на них чекали неозора болотна ніч й ображена Володарка ропух.
— Зачекай, відуне! — почув Пекич крик Тітіри.
Він усе ще стояв на тій дорозі, що вела від Березового горба до річного перелазу й далі, до капища. Причинна бігла, а її брудне вретище віялось, наче жмут зміїних хвостів.
— Срібне волосся! — мовила Тітіра віддихавшись.
— Про що мовиш? — Холод сів на плечі Волха, який жодній людині не розповідав про останні слова Пекового пророцтва.
— В неї тепер срібне волосся, — майже пошепки повідомила причинна. — Ти ж відаєш про срібне волосся.
— Від нього небезпека, — кивнув двічі народжений, до болю в пальцях стискаючи посох із золотим яструбом на верхівці. — Так в кого срібне волосся?
— У діви, яку… яку вполював Той.
— Хто вона? Я її знаю? — Холод сповз з плечей Волха аж до попереку.
— Знаєш, знаєш, — затрусила брудними космами причинна. — Бачив, бачив…
— Хто вона?
— Куничка, турова сестричка.
— Повідай її ім’я.
— Не пам’ятаю. — Личко Тітіри раптом зморщилось, нагадавши Волхові запечене в глині яблуко. — Не пам’ятаю.
— Де вона?
— Не пам’ятаю.
— Її проводили через залізо?
— Ні, ні, не проводили, не проводили, не водили і не приводили, вину заховали, на смерть послали, — заторохтіла причинна. — Нею відкриють ворота, нею розчистять дорогу, нею спрямують, нею вторують…
— Звідки дорога? Від якої брами?
— …через небесні ворота стежина йде. Той стежиною йде, прийде. А вона ж, куничка-калитка, діва-обида, воротарка, воротарочка, оборотна служенька, його зустрічатиме, на царство вінчатиме, за руки братиме, у поля вестиме, на стіл саджатиме…
— Чия вона дочка? Котрого з куничів?
— …служенька, служенька, комашине круженько, — торохтіла далі Тітіра, дивлячись у землю, пританцьовуючи, розгрібаючи босими ногами дорожній пил. — На тій горі, у тому дворі, де ти був-гуляв, Блудня замовляв, вже не Пек живе, вже не Пек княжить, скарби свої стражить. Там ворітний стовп, там…
57
Х а м д у н а — донька легендарного абасидського халіфа Ґаруна ар-Рашида (правив у 786—809 рр.)