Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Карпатські схили вже притрусило снігом, а стегно в Риски все ще не заживало. Макарій підозрював, що тут не обійшлось без ворожбитства, але не мав певності щодо його джерела. Серед підозрюваних були і схильні до шкідництва духи мертвих, які мешкали у городищі, і відьма, халупа якої причаїлася у розгалуженні трьох гілок гігантського дуба, що ріс через дві гори від їхньої схованки, і хорватські чаклуни, що — не сумнівався Макарій — прокляли трьох своїх родовичок, які за волею поганських богів (чи то й вищого Промислу) тепер належали колишньому дияконові.

Риска й далі лежала у тій печері, куди її принесли у перші хвилини після доленосної зустрічі біля брами старого городища. Повітря тут гріло вогнище, дбайливо обкладене камінням. Дим від нього залишав печеру крізь вузьку тріщину у склепінні, а гирло скельної порожнини, що виходило до ріки, закрив збитий з міцних колод і обмазаний глиною щит. При помірних морозах вогнище добре справлялось зі своєю функцією, й новостворена родина часто залишалась ночувати у печері. Тут, на відміну від дерев’яних надземних споруд, було відносно безпечно. Ця обставина набула особливої ваги після того, як двійко ведмедів заповзялись регулярно навідувати городище.

У першій сутичці з ведмедями, які влаштували засідку у напівзруйнованій стайні, Макарій, Спірка і Доброслава зазнали ганебної поразки. Їм не вдалось навіть легко поранити звірів, а під час відступу до підземного лазу було загублено чи не половину зброї. Їм ще пощастило, що рани від ведмежих кігтів у всіх трьох виявились легкими.

Чотири доби, аж поки у печері геть не закінчились дрова, маг і його гарем не ризикували виходити на поверхню. Коли ж вони все ж таки обстежили захоплену чотирилапими ворогами фортецю, то виявилось, що ведмедям вдалося дістатись до запасів харчів. Й до тих, що були сховані на верхівці сторожової вежі, й до закритих у секретному порубі під теремом. Злодійні звірі похазяйнували у своє задоволення: зжерли майже третину зимового запасу, а решту розкидали городищем. Шукаючи їжу, ведмеді зруйнували дровітню й навіть завалили одну з малих сторожових веж.

Те, що лишилось від їдла, Макарій з наложницями перенесли до печер та ще й нагромадили там сухої деревини. Візантієць заспокоював себе і свій гарем тим, що ведмеді невдовзі поринуть у сплячку. Спірка поставилась до такої вичікувальної стратегеми скептично. Розвідниця мала досвід зустрічей з волохатими господарями гір, які між теплим барлогом і полюванням у снігах чомусь обирали останнє.