Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Побачив, як блакитне сяйво змінило тональність облич присутніх.

Малахов не вгавав:

— Як я розумію, «Джихад» є новим втіленням Чорної Орди. Так би мовити — той самий вид зброї, тільки модифікований. Більш небезпечний. Тому замість релігійних справ пропоную обговорити стратегічно-оборонні питання підготовки до можливих бойових дій, поки джихадисти сюди не прийшли.

— Вони вже тут, — пролунав спокійний жіночий голос. Всі озирнулися. Це була двозірковий генерал Алла Миколаївна Назарова — колишній начальник Сьомого управління ВІРУ, а нині директор Національного агентства внутрішньої безпеки. Мало хто в державі знав її в обличчя, а ті, що зустрічалися з нею, не могли повірити, що ця сіренька мишка, яка нагадувала добру бабусю з реклами дитячих каш, керувала могутньою й розгалуженою спецслужбою країни. Була вона сива — волосся принципово не фарбувала, хірургічних підтяжок обличчя не робила, косметики не вживала, і все ж — завжди залишалася не по-старечому енергійною, свіжою, з проникливим поглядом сірих очей. Носила старовинного крою костюмчики мишастого кольору — в генеральській уніформі її ніхто не бачив, хіба що Гайдук, коли вручав їй зірочки до погон.

— Вони вже прийшли, — повторила Назарова. — І більшість із них — не араби, не кримські татари, не іранці, а українці й росіяни. Якщо до Великої Темряви в країні існувало сто двадцять медресе й три ісламські університети, то сьогодні — понад чотириста, більшість з яких — підпільні, й шість університетів плюс недільні школи. В деяких навчальних закладах діють джихадисти, які готують кадри майбутніх терористів. Гламурна епоха принесла нам великі духовні втрати. Бо якби наші люди були добрими християнами, розуміли, що вони зраджують спадщину своїх предків, переходячи на бік фанатиків, ми не мали б цієї загрози. Агентство підготувало доповідь щодо проникнення джихадистів у всі сегменти суспільства. Інформацію прошу прочитати негайно після закінчення засідання РНБ, бо через годину після того текст буде знятий з комп’ютерів. Тому я повністю підтримую Ігоря Петровича — провести цей історичний акт у Києві як акт мобілізації нашого народу, його об’єднання навколо християнських цінностей. Як нагадування — хто ми, з якого коріння. Це буде дуже небезпечний захід з огляду на можливість широкомасштабних терористичних замахів. Але якщо відмовимось — ми програємо війну, ще не розпочавши битву.