Звичайна вдячність

Усе стало зрозуміло: Лайза розширювала город, а на заваді була перешкода. То був камінь завбільшки з велетенський гарбуз, що лежав посеред нової ділянки. Камінь глибоко в’ївся в глину, бо сидів там ще з часів, коли його сюди принесла льодовикова річка Воррен з Дакоти. Ми трохи постояли і роздивилися здоровила з усіх боків.

Я підняв руку, аби привернути Лайзину увагу.

— Може, вдасться посадити щось довкола, та й по всьому? — говорив чітко, аби кожне слово пропозиції зрозуміли.

Вона люто захитала головою, вказала на кирку і жестами наказала копати.

— Копати, то й копати, — промовив я у відповідь. — Відійдіть!

Підніс високо інструмент і щосили вдарив по глині біля глиби. Джейк та Лайза відійшли подалі, аби я міг працювати. Я розбивав землю довкола каменя, а брат збирав її лопатою, розчищаючи мені ділянку від велетенських брил. Так тривало десь із півгодини, і я вже почав ненавидіти всю цю катавасію, Лайза стояла поряд і спостерігала за нашою роботою, вона нічого не робила — лише хитала головою так, ніби наші зусилля не заслуговують на її схвалення. Я саме збирався облишити цю марну справу, аж раптом Лайза поплескала Джейка по плечу й жестом попросила зупинитися. Вона поклала на землю лом і пішла до комірчини. З купи каміння в східній частині ділянки дівчина взяла один булижник завбільшки з хлібину, принесла його і поклала за кілька сантиметрів від глиби. Лайза схопила до рук лом, гострий кінець підсунула під великий камінь — малий слугував точкою опори для важеля. Вона всім тілом натисла на інструмент, щоб звільнити перешкоду від затверділої важкої глини. Від напруги та рішучості її обличчя розітнули зморшки. Я дивився на голі жіночі руки, і мене вразили її м’язи та жили, що випнулися під шкірою товстими нитками. Ми з братом кинули на землю інструменти, підбігли до каменя з іншого боку і, ставши навколішки, почали щосили тягти. Урешті-решт камінь піддався. Він був занадто важкий для нас, аби підняти, тому скам’янілого велетня-гарбуза повільно відкотили на подвір’я до комірчини. Там він приєднався до решти каміння, які юна Брендт поприбирала, аби закласти свої грядки. Коли справу довели до кінця, Джейк зробив широкий крок і переможно закричав.