Гра у три руки
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-4515-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Гра у три руки». Краткое содержание книги:
В романі «Гра у три руки», на відміну від попередніх, уперше за багаторічну практику «доктора детективних наук» Олексія Волкова головну партію виконує жінка, яка намагається розплутати клубок обставин, здатних запросто зламати хребет і сильному чоловікові. Втім, існують жінки, здатні пограти в «чоловічі» ігри. Комбінації в їхньому виконанні елегантніші, удари влучніші, а відчуття жалю чи прояви пощади іноді взагалі відсутні. Але як би там не було, дві жіночі руки слабші від чоловічих. Чи не забракне їм сили у найбільш вирішальну мить?
Однак цим не вичерпується головна інтрига роману! Паралельно зі своєю героїнею автор наважується на спробу самотужки проаналізувати процеси, що відбуваються в її душі та свідомості. Ризикована і невдячна справа, адже збагнути жінку до кінця не вдавалося ще нікому. Що вийшло? Судіть самі...
Як же довго тягнулися секунди! Зрештою завмерлий екран ожив, і динаміки озвалися голосом Олега.
— Я чую тебе, тут гарна якість, — підтвердила вона. — Все. Тепер слухай.
Здавалося, від надмірного навантаження упродовж кількох останніх днів у голові все мало перемішатися так, що розповісти комусь послідовно і зрозуміло про суть проблем буде важко. Насправді ж це відбувалося настільки легко та швидко, що лише дивуйсь. Ірина розказувала все від початку, називаючи речі своїми іменами, — і про свій не безневинний шлях заробітку, і про подвійне обличчя Дробота, про те, як державні мастодонти використовували «Глобус» і у що це вилилося для неї. Той, кому вона довіряла, і хто збирався ризикувати собою заради неї, повинен знати все. Це був її винахід — шлях влаштування зв'язку з використанням цілком відокремленого каналу, обладнаного двома портами, кожен з яких мав вихід на інтернет. Зв'язок між обома портами забезпечувало світловолокно. Таким чином, відстежити, хто з ким говорить, ставало практично неможливо. Геніальний винахід.
Олег слухав, не перебиваючи, як вона і просила, а фізико-математична освіта давала йому змогу розуміти у загальних рисах вузькоспецифічні поняття, про які розповідала Ірина. Сама ж розмова допомогла їй остаточно зібрати все докупи і визначитись у деталях до кінця.
— Ось і склалася таким чином ситуація, коли моє життя залежить від однієї людини. Усі мої проблеми так чи інакше замикаються на шефові. Він один зараз тримає їх у кулаці й, на щастя, ще не второпав, що я це розумію. А тепер чітко і конкретно — мій план дій. Завтра зранку о пів на одинадцяту він сяде до мене в машину — про це я вже подбала. Ти ховаєшся ззаду, за переднім пасажирським сидінням. У тебе буде електрошокер. Ти будеш у масці. Я також матиму електрошокер, але сама можу не упоратися — він битий перець. Удвох — точно: як не ти, то я. Ти бачив колись людину після дії електрошокера? Хвилину-дві вона ніяка. Його потрібно надійно зв'язати. У мене є наручники. Ноги — скотчем. Ми їдемо за місто на безлюдну дачу моєї подруги. Ти заносиш його усередину — і все. Далі я сама.
— А що далі? — проковтнувши, запитав Олег.
— А далі ця мерзота лежатиме перед увімкнутим компом та лупитиметься на дисплей разом зі мною аж до дванадцятої години наступного дня. І якщо мій крадений комп не увімкнеться й не схоче стати учасником «клубного столу», я шефа відпущу. А якщо увімкнеться, то заріжу. Отак просто тупо заріжу, як скотину, хоча ніколи раніше такого не робила. Я зумію. Але до цього не дійде. Жити хоче кожен. Гадаю, він назве мені адресу, де стоїть комп, якщо задіяна якась програма самостійного увімкнення. Шеф добре знає, хто я така і на що здатна. Тому зробить це відразу. Конференц-розмова відбудеться без мене. Для підстрахування потримаю його ще добу — нехай пісяє у штани і думає над своєю поведінкою. Та й бабло за цей час остаточно осяде там, де йому належить, а суб'єкт економічної діяльності «Корандо» припинить своє існування, гадаю, усе в них підготовлено заздалегідь. Кому я буду потрібна? Хіба ця худобина схоче помститися, але то вже інше питання. Звичайно, ризик є. Але для тебе він мінімальний. Розумієш? Я намагалася зменшити його до мінімуму. Якщо би щось не заладилося — ти просто зникаєш. Він тебе не впізнає, а я не продам за жодних обставин. Навіть якщо розстрілюватимуть. Будь певен. Зізнаюсь, я не хотіла звертатися до тебе, але змушена. Самій ніяк не впоратись. Усе вдасться, але... потрібно зіграти у чотири руки. Ну, є ж музичні твори, які неможливо у дві виконати. А тут ще й чоловічі руки потрібні. І не просто чоловічі — надійні, яким можна довіритися. А у мене... справді більше нікого. Звичайно... є для тебе ще один незручний момент. Нам таки доведеться побачитись, а ти ж не планував. Що ж, мусиш обирати — або поступитись, або... наймовірніше, я загину.
Мовчанка, що запала після її останніх слів, лякала. Запала повна тиша і, зважаючи на прекрасну якість зв'язку, не було чути навіть його дихання. На тому кінці усе завмерло.
— Ти тут? Чому мовчиш? Скажи мені щось!
— Я... — це був уже інший голос. Зовсім інший. І цілком протилежні інтонації, які зуміли проявитися навіть у коротенькому слові, що складається з однієї лише букви. — ...думаю...
Серце впало.
— Про що ти думаєш? Чи варто вставлятися? Чи, може, над моїм планом?
— Ні, я... як би це тобі пояснити...
— А так і поясни, — голос Ірини мимоволі став жорстким і безбарвним. — Отак як пояснила я — чітко і конкретно. Гадаю, твої здібності у висловленні думок за допомогою слів не гірші.