На дикому Заході
- Автор: Герстекер Фридрих
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «На дикому Заході». Краткое содержание книги:
«На дикому Заході» — повість про перших європейських поселенців у штаті Арканзас на американському материку. Невеличкими острівцями розкидалися їхні селища по берегах річок. Фермерам-переселенцям не дає спокою банда грабіжників і вбивць, що діє в околиці. Очолює її місцевий проповідник, що з міною святого «доносить до пастви слово боже», а насправді у вільний від молитов час творить своє чорне діло. Письменник цікаво розповідає, як фермери згуртовуються на свій захист і врешті перемагають злочинців.
Повість Ф. Герштекера перекладено кількома європейськими мовами.
— І Маріон теж? — усміхнувся проповідник, потискаючи руку збентеженій дівчині.
— Мене тішить, що ви живі й здорові, — відповіла дівчина. — Ви ж знаєте, що ми завжди раді вас бачити.
— Маріон, — сказав проповідник по довгій паузі. — Бог допомагав мені під час цієї подорожі. Я тепер достатньо заможний, щоб звити тут своє гніздо. Маріон, хочете стати моєю дружиною?
— Так, — зворушено відповіла мати. — Так, шановний пане. Вона мені призналася, що ставиться до вас прихильно, а решта все владнається. Вона напевне буде з вами щаслива.
— Я зроблю все, що в моїй силі, що взагалі в силі бідної, грішної людини, — мовив проповідник і побожно звів очі до неба.
— Агов, Раусоне! — гукнув Робертс, що саме під'їхав до воріт. — Ви дотримали слова. Ну, як ваші справи?
— Чудово, містере Робертсе! — радісно відповів проповідник. — Краще навіть, аніж я сподівався. І тепер я прийшов попросити у вас благословення на шлюб з вашою дочкою. Хочу, щоб ми побралися цієї ж неділі.
— А не занадто це несподівано й швидко для Маріон? — спитав Робертс, передаючи коня негрові й заходячи на подвір'я.
— Вона згодна, — мовила мати.
— Ну, хай вам бог помагає, — сказав батько. — Беріть її та будьте щасливі вдвох.
— Дякую! Щиро дякую! — вигукнув Раусон і зворушено вхопив його за руку. — Маріон ніколи не буде жалкувати, що віддала свою долю в мої руки. Ну, а тепер прощавайте, любі тату й мамо.
— А може, ви краще побудете цей вечір у нас? — спитала місіс Робертс.
— Мені сьогодні дуже ніколи, люба місіс Робертс, — зітхнув Раусон. — Однак я сподіваюся, що до завтрашнього вечора вже все пороблю.
— Гаразд, містере Раусоне, — погодився Робертс. — Вас тиждень не було дома, тож, звичайно, роботи набралося. Отже, завтра ввечері побачимося знову. Ми ж у понеділок їдемо до Еткінса, ви не передумали?
— Звичайно, ні!
— От і добре, — вів далі Робертс. — Я просив Брауна переказати Еткінсові, щоб він нас ждав. Браун завтра вранці їхатиме на збори регуляторів до Боувіта.
— А мені сказано, що спілка регуляторів розпалася, — мовив Раусон трохи нетерплячіше, ніж то пасувало до його спокійної, розважної поведінки. — Я під час подорожі чув про те, як про цілком певну річ.
— Ще ні — вони тільки тепер як слід візьмуться до діла. Мені здається, що вони мають підозру на кількох чоловік у нашій окрузі.
— А не можна мені побувати на тих зборах? — перебив його Раусон.
— Чому ж ні? Але для цього вам треба стати регулятором. А ви ж начебто досі дуже гаряче виступали проти них?
— Регуляторам потрібна людина, — сказав Раусон, швидко опанувавши себе, — яка б стримувала їх від надмірного запалу та бешкетів. З уваги на це навіть я, з моїм становищем, міг би приєднатись до них. Щоправда, я й досі вважаю, що регуляторам не слід збиратися, бо такі збори незаконні… — Раусон затнувся.
— Але? — спитав Робертс.
— Ну, ти ж уже чув! — сердито втрутилася місіс Робертс. — Шановний містер Раусон каже щиру правду. Тим молодим нема спину — я не хочу сказати, що вони мають на думці щось лихе. Вони вважають, що чинять справедливо, а тим часом можуть допуститися кричущої несправедливості. Я б на місці містера Раусона…
— Вони не візьмуть до спілки того, хто не буде їм діяльно допомагати, — сказав Робертс. — Та й не думаю, що вони захочуть мати в себе порадника, хоч він їм навіть буде й потрібний.
— Треба спробувати! — мовив Раусон, знову вже спокійний і впевнений. — Завтра вранці, якщо лише виберу вільну годину, поїду до Боувіта і буду на зборах, хіба що тільки мене виженуть. Хто тепер їхній ватажок?
— Браун — принаймні в нашій окрузі. Вони його майже присилували бути ватажком. Врешті, йдеться ж про його добре ім'я, бо його звинувачують у вбивстві. Він якраз найдужче хоче знайти справжнього вбивцю Гіскота. Браун посварився з небіжчиком, бо Гіскот був таки брутальний чоловік, і я ще добре пригадую…
— Я думав, що регулятори хочуть тільки спіймати конокрадів, — сказав Раусон, трохи збліднувши.
— Не тільки. Але як ви завтра будете на зборах, то про все почуєте.
— Якби їм пощастило знайти того негідника, що вбив сердешну Алапагу, — озвалася місіс Робертс. — О, містере Раусоне, ви навіть не повірите, скільки я вже за те молилася! Індіанка була така добра й побожна, а як вас поважала! Така молода й такою смертю померла!
— Атож, смерть жахлива, — згодився Раусон. — Однак, любі мої, мені справді треба їхати. Отже, на добраніч. На добраніч, Маріон. А де вона?