Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
— А з ким він міг би зустрітися? — запитав я.
— І про це поступово дізнаємось.
— А як справа з рукописами? — поцікавився Трепка.
Журка витягнув з папки два пакети карток, сколотих скріпками.
— Ось вони. Були справді в Жураковської. В цьому відношенні зізнання Касіци підтвердились. Але це, як визнав сам Касіца, лише частина рукопису. Решту Касіца, мабуть, знищив або сховав.
— Жураковська знала, чий це рукопис? — запитав Трепка.
— Ні, — посміхнувся Журка. — Вона вважала, що це рукопис Касіци.
— Так сказав їй Касіца?
— Ні. Касіца нібито нічого про це їй не казав.
— Дуже цікаві докази, — визнав Трепка.
Журка задоволено посміхнувся.
— І мені так здається.
Розділ XVI
Після обіду Трепка запропонував мені прогулятися до Рудих Ям. Цю назву я вже чув. Мені пригадалася рання прогулянка професора Містраля за день до смерті і його вимазані червоною глиною калоші, потім — пізніші зізнання Мацьошека. Так, не лишалося сумніву, що в п'ятницю Містраль був у Рудих Ямах.
Мацьошек показав нам дорогу, і через півгодини ми опинилися перед руїнами цегельні. Місце було пустинне й похмуре. Рештки зруйнованих печей лякали темними щелепами. Поруч було кілька ям, повних каламутної води. Звідси, мабуть, брали колись глину. Де-не-де стирчали в небо криві, покручені сосни. На неродючому червонуватому грунті росла рідка трава. Було тихо, тільки час від часу з боку глинищ долітало несміливе кумкання жаб.
— Не дуже веселе місце, — зауважив я. — Цікаво, що міг тут шукати Містраль?
Трепка нічого не відповів, він тільки уважно розглядався.
Раптом із-за червоних мурів цегельні почулося мекання кози. Ми рушили туди. За руїнами біля невеличкої мазанки побачили трьох кіз, що сновигали туди й сюди, а також хлопця з вудочкою.
Помітивши нас, хлопець схопився з землі і ступив кілька кроків назустріч, але одразу ж спинився і тільки поглядав підозріло.
— Ти що ж, хлопче, злякався нас? — привітно запитав Трепка.
Хлопець мовчав, дивлячись на нас спідлоба.
— Ти подумав, що це хтось інший?
— Так…
— Може, думав, що це доктор Містраль? — сміливо рискнув Трепка.
— То ви знаєте доктора? — пожвавішав хлопець.
— Ми з того самого дому. Доктор Містраль був тут у п'ятницю, правда?
— Так, він був у тата і сьогодні теж мав прийти.
— Твій батько хворіє?
— Хворіє…
— Ми б хотіли його побачити.
— То пан доктор Містраль не прийде?
— Доктор Містраль помер.
Хлопець витріщив очі.
— Саме тому ми б хотіли побачитися з твоїм батьком. Як тебе звати, хлопче?
— Єжи Інох.
Він повів нас до великої купи жужелиці. За нею місцевість значно знижувалась. У долині ми побачили три хатини, які майже повністю ховалися за деревами.
— Он та остання хата — наша, — показав хлопець.
На подвір'ї ми застали трьох малих дітей і кремезну жінку, схилену над балією.
— Це до татка, — сказав хлопець і пішов до своїх кіз.
Жінка витерла руки і запитливо глянула на нас.
— Ми друзі доктора Містраля, — промовив Трепка. — Доктор Містраль помер на свята, і ми б хотіли побачити, чим можна допомогти хворим, яких він лікував, бо доктор не залишив ніяких вказівок.
Інохова заломила руки.
— Помер… Господи боже… І що ви кажете! Ми ж бачили його в п'ятницю.
— Він помер несподівано, — сказав Трепка. — Проведіть, будь ласка, нас, до хворого.
— Сюди… сюди, панове… — жінка штовхнула двері в хату. — Ніяк не вкладається в. голові — такий лікар і помер… — бубоніла вона сама до себе. — От і вір лікарям! Я завжди казала — якби доктори були чогось варті, то вони жили б по сто років. А вони… ех… кому вже випаде доля, то йому ніщо не допоможе.
Не слухаючи скептичних зауважень Інохової, ми ввійшли в хату. Тут було темно, і ми ледве розрізняли речі. На ліжку лежав, важко дихаючи, неголений, лисуватий чоловік.
— Хто це?.. — підвівся він занепокоєно.
— Це прийшли замість доктора Містраля, — пояснила Інохова. — Доктор Містраль помер.
Хворий спочатку не зрозумів.
— Що ти кажеш?
— Кажу, що доктор Містраль помер.
Худий кадик Іноха неспокійно заворушився.
— Помер…. - простогнав чоловік на ліжку. — Ну, то й мені, видно, кінець.
— Вас лікуватиме хтось інший, — сказав Трепка. — Ми прийшли саме в цій справі.
— То ви лікарі?
— Ні. Ми друзі доктора Містраля.
— Другого такого лікаря я вже не матиму, — прошепотів хворий. — Тепер уже мені кінець. Така воля божа…