Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
Це втручання дало свої наслідки. Незабаром писки затихли, але натомість ми почули, як асистент заревів не своїм голосом.
Ми переглянулись. Ревіння повторилося. Зацікавлений, я попрямував до кущів. Підійшовши до городу, побачив страшну картину. На стежці стояв мокрий до нитки Йонаш, тримаючи гумовий шланг в одній руці і окуляри — в другій. Вигляд у нього був плачевний. Сорочка і штани щільно прилипли до тіла. Асистент нагадував жирного моржа, якого витягнули з води.
— Що з вами, докторе?
— Ці гульвіси облили мене водою з садового шланга… — Йонаш протирав свої короткозорі очі.
— Але ви, я бачу, штурмом оволоділи ним.
— Не знаю, як його закрутити. Допоможіть-но мені.
— Не облийте тільки мене, — сказав я. — Втішайтесь тим, що я вчора пережив це саме.
— Неприпустима розбещеність, — сопів Йонаш, незграбно витираючись, у той час, коли я закручував кран, — подвиги цих шибеників переходять усі межі. Нікого не бояться. Така неповага до дорослих — це ж обурлива річ.
— Обурлива, — погодився я.
— Це справжній розсадник майбутніх злочинців. Благаю вас як представника влади, — втрутіться в цю справу.
— Втручусь, докторе, — запевнив я його.
На жаль, мені не пощастило виконати бажання обуреного асистента. Шибеників ніде не було — зникли, мов камінь у воду впав. Шукаючи їх у кущах, я зовсім несподівано наткнувся на капітана Трепку. Коли б не характерна лисина капітана, я зовсім не впізнав би його. Одягнутий у городницьку куртку Мацьошека, він схилився над грядкою і зосереджено длубався в свіжо розрихленій землі.
— Що ви робите? — спинився я вражений.
— Як бачиш, друже, взявся за городницькі роботи, точніше кажучи, саджаю капусту. Праця на городі дуже корисно впливає на кровообіг, Павелеку.
— А слідство? — здивовано запитав я.
Звичним рухом стомленого селянина Трепка витер лисину.
— А де ж наш хоробрий друг Журка?
— Як це розуміти? Значить, ви повністю поклалися на Журку?
— Ех, друже, чи варто псувати собі нерви через те нікчемне вбивство? Найголовніше — це досліди. А садіння капусти, повір мені, надзвичайно допомагає думати.
Я слухав, онімівши. Невже Трепка здався?
— Журка має намір закінчити цими днями слідство, — промимрив я.
— В такому разі сердечно привітаймо хороброго Журку.
Я зацікавлено глянув на нього, чи не кепкує часом?
— Що ж, Павелеку, — роблено зітхнув Трепка, — я людина стара, підтоптана. Мені не взяти з місця в кар'єр, як це робить наш неоціненний приятель Журка.
Він явно кепкував, проте переді мною постало питання: а чи не занадто я переоцінював його? Ці ідилічні заняття на місці вбивства суперечили серйозності обстановки. Я почав навіть думати, чи не лежить в основі цієї байдужості звичайний цинізм?
— Мені здається, — зауважив я голосно, — що, взявши професора Містраля під опіку, ми взяли до певної міри й моральне зобов'язання переслідувати його вбивцю.
— В основному ти маєш рацію, Павелеку.
— Тому чому ж ви не візьметесь рішуче до справи, капітане, а, дозвольте мені це сказати, марнуєте свій цінний час та здібності, саджаючи капусту?
— Твоїми вустами говорить гіркота, друже, — сказав Трепка, загостреним патиком роблячи в грунті дірки. — Невже ти вважаєш, що вирощувати їстівні рослини — це заняття, не гідне Каєтана Трепки?
— Марнуєте час, — повторив я.
— Ні. Даю тобі можливість, — спокійно промовив Трепка. — Ти ж стільки разів нарікав, що зі мною в тебе немає нагоди показати свої незвичайні здібності. Прошу, ось тобі й нагода.
— Це ви серйозно?
— Цілком! Я дав тобі велику можливість, але ти на романчики витрачаєш часу щонайменше стільки, скільки я на садіння капусти.
Мені стало ніяково.
— Дозвольте, — видавив я, — справа на цьому нічого не втрачає.
— Те саме і я кажу про свою капусту, — відрізав Трепка. Але, побачивши мою кислу міну, примирливо додав: — Дуже вже ти гарячкуєш, Павелеку. Справа повинна визріти, як плід. Якби ти займався городництвом, то знав би це краще.
Та я дуже сумнівався в цьому.
— Ви вважаєте, що слідство розвивається нормально?
— Нормальнішого слідства, Павелеку, ще не було, і можу тебе заспокоїти: винуватець буде викритий. Не кажучи вже про таланти нашого неоціненного друга Журки і твою, хлопче, працьовитість, я тут. — (Трепка ніколи не відзначався особливою скромністю). — Я, друже, тут, і можеш бути певен, що коли настане рішуча хвилина, то я візьму кермо в свої руки. Не сумнівайся, хлопче. Невже ти втратив уже довір'я до старого Трепки? Може, скажеш, що я все-таки не врятував Містраля. Так, це трагічна історія, але ж, мій любий, навіть ангел-хранитель не може вберегти своїх підопічних грішників, якщо вони захочуть грішити, а що сказати про мене, слабу людську істоту. Злочинець, навіть зовсім посередній, вирішивши вбити людину, напевно досягне свого. Позбавити когось життя — це ніколи не становило особливих труднощів. А от викрити вбивцю — то зовсім інша справа. Тільки хто ж зуміє приховати свій злочин від Каєтана Трепки! Зробивши цей злочин, шаленець тим самим віддав себе в наші руки. І він, повір мені, зрозумів це і почуває себе, як муха під скляним ковпаком. Знає, що я дивлюсь на. нього, мусить зустрічатися, розмовляти зі мною і вмирає від страху. А втекти не може. Не може втекти з-під мого експериментального скляного ковпака, і йому лишається тільки чекати. О, це чекання — найгірша для нього кара. Хоч цей злочинець і тверда штучка, а проте він уже починає виявляти ознаки страху. Вір мені, друже, ми напередодні нових подій. Щось станеться. Воно вже висить у повітрі, — Трепка таємниче підніс палець.