Пристань Ескулапа

— Що ви робите? — спинився я вражений.

— Як бачиш, друже, взявся за городницькі роботи, точніше кажучи, саджаю капусту. Праця на городі дуже корисно впливає на кровообіг, Павелеку.

— А слідство? — здивовано запитав я.

Звичним рухом стомленого селянина Трепка витер лисину.

— А де ж наш хоробрий друг Журка?

— Як це розуміти? Значить, ви повністю поклалися на Журку?

— Ех, друже, чи варто псувати собі нерви через те нікчемне вбивство? Найголовніше — це досліди. А садіння капусти, повір мені, надзвичайно допомагає думати.

Я слухав, онімівши. Невже Трепка здався?

— Журка має намір закінчити цими днями слідство, — промимрив я.

— В такому разі сердечно привітаймо хороброго Журку.

Я зацікавлено глянув на нього, чи не кепкує часом?

— Що ж, Павелеку, — роблено зітхнув Трепка, — я людина стара, підтоптана. Мені не взяти з місця в кар'єр, як це робить наш неоціненний приятель Журка.

Він явно кепкував, проте переді мною постало питання: а чи не занадто я переоцінював його? Ці ідилічні заняття на місці вбивства суперечили серйозності обстановки. Я почав навіть думати, чи не лежить в основі цієї байдужості звичайний цинізм?

— Мені здається, — зауважив я голосно, — що, взявши професора Містраля під опіку, ми взяли до певної міри й моральне зобов'язання переслідувати його вбивцю.

— В основному ти маєш рацію, Павелеку.

— Тому чому ж ви не візьметесь рішуче до справи, капітане, а, дозвольте мені це сказати, марнуєте свій цінний час та здібності, саджаючи капусту?

— Твоїми вустами говорить гіркота, друже, — сказав Трепка, загостреним патиком роблячи в грунті дірки. — Невже ти вважаєш, що вирощувати їстівні рослини — це заняття, не гідне Каєтана Трепки?

— Марнуєте час, — повторив я.

— Ні. Даю тобі можливість, — спокійно промовив Трепка. — Ти ж стільки разів нарікав, що зі мною в тебе немає нагоди показати свої незвичайні здібності. Прошу, ось тобі й нагода.

— Це ви серйозно?

— Цілком! Я дав тобі велику можливість, але ти на романчики витрачаєш часу щонайменше стільки, скільки я на садіння капусти.

Мені стало ніяково.

— Дозвольте, — видавив я, — справа на цьому нічого не втрачає.

— Те саме і я кажу про свою капусту, — відрізав Трепка. Але, побачивши мою кислу міну, примирливо додав: — Дуже вже ти гарячкуєш, Павелеку. Справа повинна визріти, як плід. Якби ти займався городництвом, то знав би це краще.

Та я дуже сумнівався в цьому.

— Ви вважаєте, що слідство розвивається нормально?

— Нормальнішого слідства, Павелеку, ще не було, і можу тебе заспокоїти: винуватець буде викритий. Не кажучи вже про таланти нашого неоціненного друга Журки і твою, хлопче, працьовитість, я тут. — (Трепка ніколи не відзначався особливою скромністю). — Я, друже, тут, і можеш бути певен, що коли настане рішуча хвилина, то я візьму кермо в свої руки. Не сумнівайся, хлопче. Невже ти втратив уже довір'я до старого Трепки? Може, скажеш, що я все-таки не врятував Містраля. Так, це трагічна історія, але ж, мій любий, навіть ангел-хранитель не може вберегти своїх підопічних грішників, якщо вони захочуть грішити, а що сказати про мене, слабу людську істоту. Злочинець, навіть зовсім посередній, вирішивши вбити людину, напевно досягне свого. Позбавити когось життя — це ніколи не становило особливих труднощів. А от викрити вбивцю — то зовсім інша справа. Тільки хто ж зуміє приховати свій злочин від Каєтана Трепки! Зробивши цей злочин, шаленець тим самим віддав себе в наші руки. І він, повір мені, зрозумів це і почуває себе, як муха під скляним ковпаком. Знає, що я дивлюсь на. нього, мусить зустрічатися, розмовляти зі мною і вмирає від страху. А втекти не може. Не може втекти з-під мого експериментального скляного ковпака, і йому лишається тільки чекати. О, це чекання — найгірша для нього кара. Хоч цей злочинець і тверда штучка, а проте він уже починає виявляти ознаки страху. Вір мені, друже, ми напередодні нових подій. Щось станеться. Воно вже висить у повітрі, — Трепка таємниче підніс палець.