Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
Журка з байдужим виглядом узяв ключ, підняв його і показав Мацьошековій.
— Пізнаєте цей ключ?
Мацьошекова простягнула руку, та, ледве доторкнувшись до ключа, подалася назад, немов обпечена.
— Господи! Це ж ключ від кімнати небіжчика професора.
Журка багатозначно підморгнув мені. Тепер я відкрито захоплювався ним, і мені було ніяково, що раніше я недооцінював старого дивака.
— Хтось тут нерозумно забавляється, панове, — гостро промовив Журка, звертаючись до остовпілої компанії. — Але облишмо поки що цю справу. Сідайте, будь ласка, до столу і закінчуйте вечерю. Чому ви не сідаєте, панно Стор?
— Ні! Ні! Я не можу! — несподівано вибухнула Галінка.
— Що з вами? — я взяв її за руку. Галінка вирвалася.
— Пустіть мене! Не можу! Не можу більше! Боюся. Не буду їсти разом з убивцею!
Тримаючи хусточку біля очей, вона вибігла на веранду.
Там тяжко обперлась на поручні, і я бачив, як худорляві плечі здригаються від нервового плачу.
Лікарі похмуро дивились один на одного. Ніхто не промовив ні слова.
Я відсунув свій компот і підбіг до Галінки. Намагався заспокоїти її.
— Ох, пане Павелеку, — крізь сльози прошепотіла Галінка, стискаючи мою руку, — що я робила б тут без вас.
Мене здивувало, що Трепка нічого не розслідував у зв'язку з цією історією з ключем, яка сталася під час вечері? Невже у нього, так само, як і в Журки, була щодо цього своя окрема думка?
Бо якщо говорити про Іполита, то його вже не мучили ніякі сумніви.
— Ну, що ти на це скажеш, Павле? — весело спитав Журка, коли ми лягали спати. — Гарна сценка, правда? Тепер ти вже знаєш, навіщо Касіці потрібен був ключ.
— Він хотів відвести від себе підозру, — додумався я.
— Правильно! І скаламутив всю цю калюжу, щоб часом не прояснилось. Але ж ми вже знаємо, що то за жаба сидить там на дні, — засміявся Журка. — Зверни тільки увагу, в якому стилі все це витримано.
— За стилем схоже на посилку з револьвером.
— Та сама рука, — ствердно кивнув головою Журка і відчинив вікно.
За муром, як завжди, вили і гавкали собаки.
— Завтра, здається, буде чудова погода, — мовив Журка. — Глянь на зірки. А яке повітря!
Розділ XV
У вівторок погода різко змінилася. Дихнуло тепле весняне повітря, і настрій у всіх помітно поліпшився. Навіть професор Касіца забув про вчорашню неприємність. У картатій фланельовій сорочці і капелюсі, схожому на сомбреро, з самого ранку ходив по віллі і зичним голосом виганяв усіх на свіже повітря. Одразу ж після сніданку витягнули шезлонги та столики, і компанія висипала в сад. Усі були в дуже вільних костюмах. Обидві жінки над'їли легкі світлі плаття, чарівні кольори яких, здавалося, підсилювали наш весняний настрій, і навіть доктор Йонаш пристосувався до загального тону — зняв піджак і врочисто ходив у бездоганно випрасуваній сорочці лілового кольору і тропічних кремових штанях, хоч цей костюм ще більше підкреслював його округлі форми. Щождо Заплона, то екстравагантний асистент, як завжди, шокірував усіх, з'явившись у самих тільки купальних штанцях. Він байдуже витягнувся на шезлонгу і виставив до сонця жалюгідні худі ребра, глузливо посміхаючись з-за темних окулярів.
Не було тільки поручика Журки і капітана Трепки. Журка в чудовому настрої ще зранку вирушив до Пясечного, щоб, як він сказав, «остаточно завершити справу поганого Касіци». Трепка ж зник невідомо куди.
Навряд чи треба додавати, що відсутність зловісного поручика надзвичайно вплинула на поліпшення загальної атмосфери. Було б зовсім приємно, якби не пронизливий писк дівчаток, що долинав із-за дерев. Особливо нервувало це доктора Йонаша.
— Що таке, що там діється, панове? — раз у раз підводив він голову.
— Здається, у тих шмаркачів не закінчився ще поливальний понеділок. Цей шибеник Томек грається з своїм пістолетом. Я бачив його на стежці на чолі цілої ватаги хлопчаків з пляшками води, — зауважив Касіца.
— Наскільки я їх знаю, вони обливатимуть один одного ще цілий тиждень, — сказала доктор Протоклицька.
— Несамовиті шибайголови! — гукнув Йонаш. — І що це вам, колего Заплон, спало на думку подарувати тому шибеникові пістолет!
Заплон посміхнувся, вишкіривши зуби. З усього було видно, що нервування Йонаша розважало його. Писк і верещання ставали дедалі нестерпніші.
— Ось я їх утихомирю! — Йонаш зірвався з шезлонга.
— Обережно, — застеріг його Заплон, — а то ще потрапите в руки індійських племен, які гасають по «Пристані».
Але Йонаш не слухав. Нервово поправивши окуляри, він бігцем кинувся вперед і незабаром зник за деревами.