Пригоди Шерлока Холмса. Том 2
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2». Краткое содержание книги:
Цей том — другий із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
Ця записка була, мабуть, не єдиною, отож я озирнувся, чи не побачу й інших. Проте довкола не було більше ніяких слідів — анічогісінько, з чого можна було б судити про вдачу та наміри людини, яка живе в цьому дивному місці; очевидним було хіба те, що вона — спартанець і мало зважає на затишок. Згадавши нескінченні дощі останніх днів і поглянувши на отвір у склепінні, я зрозумів, що заради досягнення своєї мети незнайомець ладен миритися навіть із таким незатишним прихистком. Хто ж він — наш лютий ворог чи янгол-охоронець? Я заприсягся, що не покину кам’яної хатки, поки не з’ясую все до кінця.
Вже вечоріло, й небо на заході палало червінню та золотом. Відблиски сонця кривавими плямами падали на далеку Ґримпенську трясовину. Вдалині височіли дві вежі Баскервіль-Холла, а збоку над ґримпенськими дахами курився димок. Між садибою й селом стояв будинок Степлтонів. У золотавому надвечірньому світлі все здавалося таким милим, спокійним, але душа моя не вірила цьому спокоєві, розлитому довкола, й завмерла в передчутті страшної таємниці, яку ховала в собі неминуча зустріч, що от-от мала відбутися. Затамувавши подих я сидів у темній кам’яній хатці і вперто чекав на її мешканця.
Аж ось я почув його. До моїх вух долинув різкий скрегіт камінця, що потрапив під закаблук черевика. Потім ще раз, іще, усе ближче й ближче... Я скочив у найтемніший куток і звів курок револьвера в кишені, вирішивши не показуватися доти, доки не зможу хоч трохи розгледіти незнайомця. Зовні запанувала тиша — він, напевно, зупинився. Потім знову залунали кроки і вхід до хатки затулила чиясь тінь.
— Чудовий вечір, правда, любий Ватсоне? — пролунав знайомий голос. — Як на мене, надворі зараз приємніше, ніж у хатці.
12. Смерть на болоті
Хвилину чи дві я мовчки стояв, ледве вірячи своїм вухам. Потім мова й відчуття повернулися до мене і з душі моєї зсунувся величезний тягар. Цей холодний, насмішкуватий голос міг належати тільки одній людині в світі.
— Холмсе! — вигукнув я. — Холмсе!
— Виходьте, — сказав він, — і прошу вас, будьте обережні з револьвером.
Я вийшов крізь грубий отвір: він сидів на камені й з бешкетливим блиском у сірих очах дивився на моє спантеличене обличчя. Він змарнів, схуд, але був бадьорий і спокійний; обличчя його обвітрилось і вкрилося бронзовою засмагою. В твідовому костюмі й картузі він скидався на туриста, що блукає болотами, проте залишався вірним своїй схильності до чистоти: виголене підборіддя, сорочка без жодної плями, — ніби все це діялось на Бейкер-стріт.
— Хто інший ще міг би так мене втішити! — мовив я, стискаючи йому руку.
— І здивувати, гадаю, теж?
— Так, ваша правда.
— Ви тут здивувались не один, будьте певні. Я й гадки не мав, що ви знайдете моє тимчасове пристановище, і вже ніяк не думав застати вас тут, — я побачив це лише за двадцять кроків од хатки.
— Ви впізнали мої сліди?
— Ні, Ватсоне, я боюся, що мені це не під силу — розпізнати ваші сліди серед безлічі інших. Якщо ви справді схочете колись мене обдурити, то спершу змініть тютюнову крамницю, бо варто було мені побачити недопалок із маркою «Бредлі, Оксфорд-стріт», як я одразу дізнався, що мій друг Ватсон десь поблизу. Ось він, ваш недопалок, біля стежки. Ви, певно, кинули його тоді, коли вирішили вдертися до порожньої хатки.
— Саме так.
— Так я й думав і, знаючи вашу доскіпливу вдачу, здогадався, що ви сидите тут у засідці з револьвером, чекаючи на господаря. То ви справді прийняли мене за злочинця?
— Я не знав, хто ви такий, але вирішив довідатися.
— Чудово, Ватсоне! Але як ви розшукали моє житло? Ви, напевно, бачили мене під час гонитви за каторжанином, коли я був такий необачний, що дозволив місяцю світити мені в спину?
— Так, саме тоді я бачив вас.
— І взялися, звичайно, обшукувати всі кам’яні хатки, поки не натрапили на оцю?
— Ні, мене навів на слід ваш хлопчик — за ним тут хтось стежить.
— Авжеж, старий джентльмен з підзорною трубою! Я бачив, як сонце виблискує на її лінзі, і спершу не знав, що це таке. — Він підвівся й зазирнув до хатки. — Ага, Картрайт, бачу, вже приніс харчі. А що це за папірець? То ви їздили до Кумбі-Тресі, так?
— Так.
— Побачитися з місіс Лорою Лайонс?
— Саме так.
— Чудово! Наші розшуки просуваються в одному напрямку. Тепер нам треба поділитись їхніми результатами — й ми матимемо якнайповніше уявлення про цю справу.