Вождь червоношкірих (Збірник)

На бічній колії біля невеликої глинобитної залізничної станції стояв приватний вагон, від'єднаний вранці від мексиканського потяга і недосконалим розкладом приречений очікувати наступного потяга в такій убогій місцині.

Колись це був звичайний пасажирський вагон із сидячими місцями, але мандрівники, які намагалися улестити провідників із кокардами на кашкетах, нізащо б не впізнали старого знайомого. Фарба, позолота і дбайливе рихтування не залишили натяку на громадську приналежність. Білосніжні мереживні фіранки статечно затуляли вікна. Спереду нерухомо повис у спекотному повітрі прапор Мексики. Задню частину прикрашали прапор США і дим із димаря, який натяком на кулінарні шедеври, готові до споживання, підсилював загальне враження приватності й комфорту. Око спостерігача, роздивляючись стінки, неодмінно зупинилося б на імені, написаному золотими і блакитними літерами по всій довжині вагона, — це почесний привілей знаті й видатних осіб. Втім, власниця вагону — якщо вірити напису, «Альварита, повелителька змій» — не була ні першим, ані другим. Королева зміїного племені поверталася з успішного туру найбільшими мексиканськими містами, наразі збираючись відвідати Сан-Антоніо, де, згідно з афішами, вона продемонструє неймовірну владу і абсолютний контроль над смертельно отруйними зміями, які звиватимуться і шипітимуть на очах онімілої від страху публіки.

Тридцять сім градусів у затінку не сприяли пожвавленню на вулицях поруч із залізницею. Окраїна міста, квартал бідноти, неспокійний киплячий казан із п'ятьох народностей, купа наметів, джакалів[39] і глинобитних хижок. Відпочинок тутешніх мешканців — шарманка і своєрідні розваги, які назавжди залишаться в пам'яті випадкового відвідувача. Позаду за неохайною рваною щелепою старого міста височіли густі крони дерев, затуляючи від сторонніх очей невеличку балку. В напівтемряві причаївся струмок, що звивався вниз вздовж крутого прямовисного обриву каньйону Ріо-Гранде.