Строк минає на світанку

Вони вискочили з машини й стали біля автобуса, благально стукаючи в двері.

— Відчиніть, пустіть нас! Будь ласка, пустіть! Не залишайте нас тут… Квіне, покажіть йому гроші!

Водій похитав головою і насупився. З виразу його обличчя та з жестів вони зрозуміли, що він лається. А червоний вогник усе світився. І той не міг поїхати. Мусив сидіти й дивитися в їхні стражденні очі! Жодна людина, що має серце, не встояла б перед тими очима. А він, певна річ, мав серце. Він поглянув на них іще раз, похмуро озирнувся — чи не дивиться хто, — а відтак смикнув важіль, і двері з шипінням розсунулись.

— Чому ви не сідаєте там, де треба? — закричав водій. — Думаєте, це вам трамвай, що зупиняється на кожному розі? — І всяке інше, що звичайно кажуть люди, аби їх не вважали добрими.

Руді, злегка похитуючись, пішла проходом і знайшла два вільних місця. За хвилю поруч неї сів і Квін, а покинута машина лишилася біля тротуару. В руках у Квіна були автобусні квитки, він міцно держав їх. Квитки до самого кінця. Квитки додому.

Автобус рушив.

Вони їхали полями Джерсі. Позаду був тунель. Позаду був Нью-Йорк. І тільки тепер Руді змогла заговорити.

— Квіне, — мовила півголосом, щоб ніхто їх не почув, — як по-вашому, чи поліція визнає їх винними, чи не зможуть вони якось відкрутитися? Адже нас там не буде, щоб розказати, як усе сталося.

— Нам і не треба там бути. Будуть інші й розкажуть усе так добре, що їм не вдасться викрутитись.

— Інші? Ви хочете сказати — свідки?

— Ні, свідків убивства нема. Ніхто цього не бачив. Але є в сім'ї Грейвзів одна людина, що її свідчень буде цілком досить, аби їх засудити.

— Звідки ви знаєте?

— Там, у Грейвзовому письмовому столі, є лист від його молодшого брата Роджера, що вчиться десь у коледжі. Пригадуєте, я вам казав про нього? Як видно, Грейвз одержав цього листа учора. Я знайшов його, коли чекав на вас. Так от, той хлопчина пише Грейвзові, що коли до нього звернеться жінка на прізвище Брістоль і спробує його шантажувати, нехай він на те не здається.

— А він як дізнався?

— Він був з нею одружений.

У першу мить Руді не могла й слова мовити з подиву.

— Он воно що, — обізвалася нарешті. — Тепер зрозуміло, чому вона писала в записці: «Ви мене не знаєте, але я тепер вважаю себе за члена вашої сім'ї».

— Атож. Ви, мабуть, чули: трапляється, що хлопців підпоюють і обкручують. Але тут навіть і шлюб не справжній — усе було розіграно. В неї десь є законний чоловік, тому вона боялася, що її викриють і притягнуть до суду за двоємужство. Усе це була чистісінька комедія, а не одруження.

— А як він взагалі злигався з тими покидьками?

— Вона виступала в невеличкому кабаре, десь недалеко від його коледжу. І він ходив туди по суботах з товаришами. Там і познайомився з нею. Він же ще хлопчисько. Закохався в неї, освідчився. А вона і її коханець дізналися, що він із поважаної родини і що Грейвзи мають гроші. Тож і влаштували фальшиве одруження, розіграли його.