Строк минає на світанку

Ідучи в таксі, Квін обмірковував Гоумзів хитрий маневр. Той боявся пастки і, щоб уникнути її, примусив його перейти звідти, звідки він телефонував, до нічного кафе. Відтак і собі під'їхав туди й нишком роздивився на нього крізь вікно. І все ж він не був цілком певний, що Квін сам, хоч усе начебто говорило за те, — отож і призначив йому зустріч у третьому місці. В такий спосіб він дістав змогу приїхати туди раніш і пересвідчитися, що йому ніщо не загрожує. Якби Квін і мав спільників, йому довелось би розставляти їх перед очима в своєї жертви.

Таксі довезло його до П'ятдесят першої вулиці за п'ять-шість хвилин, не більше. Бар Овена скидався на ті старомодні нічні клуби, які існували зо три десятки років тому. Він містився на першому поверсі великого кам'яного будинку, а вхід був через підвал. Над дверима висіла неонова вивіска, але година, о котрій мали зачиняти бар, давно минула, і через те вивіска не світилася. Майже всі відвідувачі вже порозходилися. Та Квін вискочив із таксі й зайшов. Йому було все одно.

У невеличкому відділку обличчям до дверей сидів у самотині якийсь чоловік. Волосся в нього на скронях були сиве, а окуляри без оправи надавали йому ще поважнішого вигляду — надто поважного, щоб сидіти отак самому в барі десь о п'ятій годині ранку. Перед ним стояв повний келих, і він злегенька притримував його рукою. Другий такий самий келих стояв навпроти.

Коли у дверях з'явився Квін, чоловік за столиком зробив йому ледь помітний знак рукою. Квін підійшов, спинився й поглянув на нього. Той сидів, дивлячись ізнизу вгору. Якусь хвилю обидва мовчали. Чоловік за столиком заговорив перший.

— Ви — Квін, коли не помиляюся?

— Я — Квін. А ви — Гоумз?

— Скільки ви винні за таксі?

— Шістдесят центів.

— Ось гроші.

Він викотив монети з долоні, неначе то були краплі якоїсь рідини. Квін вийшов до таксі й зараз же повернувся. Гоумз показав йому на стілець.

— Сідайте.

Квін невпевнено сів, присунувши стільця впритул до столу, далі від стіни. Вони знов подивились один на одного — молодик років двадцяти п'яти і доходжалий добродій, котрому було всі п'ятдесят, а може, й більше. Гоумз був досвідченіший. Це виявилося майже з самого початку. Він став господарем ситуації, навіть тієї ситуації, що склалася далеко не на його користь. Далебі, ніякі чесноти не замінять життєвого досвіду.

— Випийте, — сказав він. — Я мусив замовити наперед, щоб мені дозволили тут зостатися. Бар уже зачинений.

Кумедна річ — а що, як він насипав чогось у келих? Це було б наче десь на початку століття. Гоумз, як видно, вгадав його думку.

— Візьміть мій, — мовив спокійно. — Я ще не пив.

Він узяв келих, що стояв перед Квіиом, і надпив із нього.