Чорний Загін

-- Цікаво, він коли-небудь програє в суперечці сам з собою?

Ворон знову промовчав. Інколи я набираюся духу і намагаюся викликати його на відверту розмову. Безуспішно. Навіть з Ловцем Душ в мене виходить краще.

Ловець Душ раптово встав, звідкись з його глибини піднявся гнівний звук.

-- В чому справа? – запитав я.

Троянди мені вже набридли. Троянди викликали в мене огиду. В Трояндах нудно і лячно. За самотню прогулянку їхніми вулицями можна заплатити життям.

Один з голосів Ловця Душ мав рацію. Ми наближалися до пункту, коли отриманий результат не виправдає докладених зусиль. Я сам почав відчувати мимовільне захоплення Загребельним. Він відмовлявся здатися чи втекти.

-- В чому справа? – перепитав я.

-- Кульгавий. Він в Трояндах.

-- Тут? З якою метою?

-- Він відчуває велику здобич. Хоче привласнити всю славу.

-- Втрутитися в нашу операцію?

-- Це в його стилі.

-- А хіба Леді не?..

-- Це Троянди. Вона далеко. І їй наплювати, хто знищить Загребельного.

Намісники Леді та їхні політичні ігри. Це дивний світ. Я не розумію людей з-поза Загону.

Ми живемо простим життям. Від нас не вимагається думати. Цим займається Капітан. А ми просто виконуємо накази. Для більшості з нас Чорний Загін це безпечна криївка, притулок від минулого, місце, де можна стати новою людиною.

-- Що нам робити? – запитав я.

-- Я займуся Кульгавим, -- Ловець Душ почав натягувати теплий одяг.

До кімнати зайшли похитуючись Гоблін і Одноокий. Вони були п’яні як ціпи, їм доводилося підтримувати один одного.

-- Курва, -- пропищав Гоблін. – Знову сніг. Клятий сніг. Я думав, зима вже закінчилася.

Одноокий затягнув пісню. Щось про зимових красунь. Я його не дуже розумів. В нього заплітався язик і він забув половину слів.

Гоблін впав на крісло, забувши про Одноокого. Одноокий звалився йому до ніг. Він обблював Гобліну чоботи, спробував співати далі.

-- Куди всі в біса поділися? – пробурмотів Гоблін.

-- Бухають собі. – Я переглянувся з Вороном. – Ти можеш в це повірити? Щоб вони напилися двоє в сраку?

-- А ти куди зібрався, старий чорт? – Гоблін пропищав до Ловця Душ. Ловець Душ мовчки вийшов. – Падлюка. Ей, Одноокий. Старий. Згоден? Старий чорт – падлюка.

Одноокий припіднявся з підлоги й оглянувся навколо. Не думаю, що він щось бачив тим своїм оком.

-- Годен, -- він кинув на мене сердитий погляд. – Палюка. Всі палюки.

Щось здалося йому смішним. Він зареготав.

Гоблін приєднався до нього. Оскільки Ворон і я не зрозуміли приколу, він скорчив поважну міну і сказав:

-- Нам тут не раді, старий. В снігу тепліше ніж тут.

Він допоміг Одноокому встати. Похитуючись, вони разом вийшли з кімнати.

-- Сподіваюся, вони не нароблять дурниць. Більших дурниць. Не почнуть видрючуватися. Ой, дограються вони.

-- Тонк, -- сказав Ворон і розклав карти. Він поводив себе так, наче тих двоє взагалі не приходило.

Після десятка чи п’ятдесяти партій до кімнати увірвався один з солдатів, яких ми взяли з собою.