Безмірна залежність

Ілля вмів створювати незабутні моменти. Він сам мені зателефонував. Шкода, що я була на пляжі і не змогла відповісти. Опинившись в номері і побачивши пропущений виклик, я одразу передзвонила, але Ілля не відповів. Я знала, що він передзвонить, але очікування вивело мене з рівноваги. Вперше за ці п'ять днів у мене зник апетит. За вечерею я практично нічого не їла.

У цей вечір ми з мамою запланували поїздку в місто. Коли ми їхали в трамваї, Ілля зателефонував, але я не відповіла, бо було дуже гамірно, і я все одно нічого не почула б.

«Я в транспорті, тут дуже гамірно, не можу говорити», — написала я йому.

«Мені начхати. Якщо я телефоную, то ти повинна відповідати».

«Я зателефоную тобі, коли повернуся в номер. Це буде близько дев'ятої вечора».

Але Ілля нічого не писав. Коли ми з мамою вийшли з трамвая, я передзвонила йому, але він знову не відповів.

«Злюка», — написала я і спробувала зосередитися на тому, що відбувається навколо, хоча тепер це було складно — я хвилювалася через те, що Ілля на мене образився.

Коли ми їхали назад, я знову зателефонувала йому.

— Кохана! — вигукнув він, відповівши на мій виклик. — Нарешті, я вже зачекався.

— Я ще не звільнилася. Десь через сорок хвилин вже приїду.

— Поспішай, я вже не можу чекати. Скучив. Зараз надішлю фото, аби ти побачила, як сильно я скучив.

– Ілля!

— Усе! Я пішов фотографуватись. А ти — бігом додому! — і він завершив розмову.

Але буквально через п'ять хвилин почав писати мені непристойні повідомлення і висилати свої фото.

«Як тільки приїдеш, ти зробиш десять своїх фотографій і відішлеш мені», — написав він.

Мені це не сподобалось. Після Риму Ілля більше не просив мене це робити. І мені було так набагато комфортніше. До того ж, він повинен був розуміти, що я не вдома зараз, а в санаторії, серед людей.

«Ілля, я ніяк не зможу цього зробити, я живу не одна в номері».

«Мені абсолютно все одно, як ти це зробиш, але без фотографій можеш мені не писати».

Мені подобалося, коли Ілля мною командував, хоча одного разу ми через це вже сварилися (це було ще на початку літа). Тоді я написала йому «Це вже занадто», і він припинив відповідати мені, доки я не запитала прямо, на що він образився.

«Я так радів, що вигадав щось цікаве для нас обох, оригінальне, незвичне. Так старався, а ти як завжди не оцінила», — пояснив тоді він.

З тих пір я намагалася цінувати його вигадки, але сьогодні це був точно перебір. Але я так скучила за ним…

О десятій вечора я вийшла з номера в хол, де вже нікого не було, і зателефонувала Іллі. Він не відповів.