Велика історія України

Вже в перших днях по Державному перевороті в Галичині, зявилася в гетьмана Скоропадського делєгація західньо-українського уряду з домаганням мілітарної допомоги. Та гетьман, лякаючися війни з поляками, відмовився від безпосередньої допомоги, зате погодився на те, щоби окремий загін Січових Стрільців, що стояв тоді в Білій Церкві, висланий для розброєння австрійських відділів до Жмеринки чи Проскурова… «здезертирував» і перейшов «на власну руку й відповідальність» на галицьку територію. Гетьман, попереджений про те, що проти нього готується повстання, якого ядром були січово-стрілецькі частини, годився радо на таку їх «дезерцію», мовляв і Галичині допоможе й позбудеться найактивнішої й найбільш свідомої військової частини війська української армії, якій мав усі причини недовіряти. Та Січові Стрільці, що признали справу повалення гетьмана важнішою аніж опанування Галичини, не скористали з пропозиції гетьмана й дня 14 грудня вмаширували до Києва, як чолова й керівна частина повстанчих військ Української Директорії, що повалила гетьмана. Таким чином за часів гетьмана до Галичини прийшов тільки невеликий скількістю, але вибірний щодо якости загін ім. Гонти, під проводом от. Долуда, зорганізований на Херсонщині відомим українським соціялістом-самостійником д-ром Іваном Луценком. До Галичини дістався він на власну руку й відповідальність, тобто без відома й згоди гетьмана зробив так, як пропонував зробити СС-ам гетьман Скоропадський. Колиж гетьмана не стало, справа з військовою допомогою Придніпрянщини для Галичини зразу покращала. Уряд УНР дивився на Галичину як на інтегральну частину Української Держави й не ждучи полагодження формальностей зєдинення, по змозі своїх сил старався підтримувати західньо-українськйй боєвий фронт. Курінь полк. Кравчука, що його спрямовано на хирівський фронт, а за ним Окрема Піхотна Козятинська Бригада, що приймала участь в боях за залізничий шлях Львів - Перемишль, були першими помічними формаціями Директорії УНР. За ними, в січні 1919 р. зявилися на західньому фронті частини «Дніпровської Дивізії», зорганізованої з селян трипільської округи. Та найкращою помічною частиною для західнього фронту були два полки артилєрії київських Січових Стрільців, що зявилися на оперативному терені в лютні 1919 р. Перший з них, під проводом полк. Лясковського, скріпив сили 4-ої бригади УГА, другий залишився в розпорядженні Начальної Команди. Дальша організація військової допомоги Галичині з боку Придніпрянщини, започаткована спеціяльним Галицько-буковинським Комітетом, припинилися через новий наступ більшовиків на Україну.