![Левіафан прокидається [calibre 5.10.1] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/9/2/leviafan-prokidaetsya-calibre-5-10-1-download.jpg)
Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]
- Автор: Кори Джеймс С. А.
- Серия: Простір #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Переводчик: Джозефус Алоїзій Міллер
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]». Краткое содержание книги:
Водовоз «Кентербері», що транспортує лід з кілець Сатурна до станцій Пояси Астероїдів, під час чергового рейсу засікає сигнал лиха від корабля «Скопулі». Прибувши на місце, екіпаж «Кентербері не виявляє на його борту жодної живої душі. Гірше того, рятувальна місія несподівано перетворюється в гонку на виживання. Капітан Джеймс Холден і вцілілі члени його команди стають володарями смертоносної таємниці.
А на станції Церера в Поясі Астероїдів детектив Міллер починає пошуки зниклої дівчини. Розслідування приводить спочатку до «Скопулі», а далі - до Джеймсу Холдену. Зникнення Джулі Мао стає ключем до розгадки жахливого злочину, замовники якого не посоромляться розв'язати повномасштабну війну між Землею і Марсом, щоб досягти своїх цілей.
– Що сталося? – Голден намагався перекричати шум.
– В нас поцілили, кеп! – доповів Алекс. – Влучили торпедою!
Раптом зникло тяжіння. Двигун «Доннаджера» або зупинено, або його виведено з ладу.
Перекриваючи увесь гамір, Амос продовжував кричати:
– Бля, бля, бля!
Але Шед нарешті припинив верещати. Він дивився виряченими очима зі своєї кушетки, блідий. Голден розстебнув ремені і поплив до панелі зв’язку.
– Джиме, – покликала його Наомі, – що ти робиш?
– Ми маємо зрозуміти, що відбувається, – кинув Голден через плече.
Досягнувши переборки, в якій був люк, Джим натиснув кнопку зв’язку.
Відповіді не було. Натиснув ще раз, тоді почав гупати в люк. Ніхто не прийшов.
– Де наші чортові морпіхи? – сказав він.
Світло пригасло, потім повернулося. Тоді згасло і повернулося знову, повторюючись у повільному ритмі.
– Гаусові установки ведуть вогонь. Холєра, це ББ, – мовив Алекс з благоговінням.
В історії Коаліції лінійні бойові судна ніколи ще не вступали у ближній бій. Але ось, будь-ласка: вогонь з головного калібру означав, що відстань зменшилась достатньо для застосування некерованої зброї. Сотні, може, навіть десятки кілометрів. Не тисячі. Якимось чином судна з Поясу врятувалися після торпедної атаки «Доннаджера».
– Ще хтось думає, що це відчайдушно-грані педерасти? – запитав з ноткою паніки Алекс.
«Доннаджер» почав дзвеніти, неначе масивним билом гупали в гонг. Зворотній вогонь.
Вони навіть не почули того снаряда гауса, який вбив Шеда. Мов у магічному трюці, дві ідеально рівні дірки з’явились на протилежних стінах кімнати, на лінії, що перетинала Шедову кушетку. Ось медик був тут, а тепер в нього не було голови вище адамового яблука. Артеріальна кров, виштовхувана двома цівками, утворювала червону хмарку і втягувалась у дірки в стіні разом з повітрям.
РОЗДІЛ 12. Міллер
Дванадцять років детектив працював в охороні порядку. Насилля і смерть були його звичними компаньйонами. Чоловіки. Жінки. Діти. Одного разу він тримав жінку за руку, поки з неї не витекла уся кров.
Він убив двох. Досі часом закривав очі і згадував, як вони вмирали. Якби хто запитав, то дізнався б, що мало чого залишилось у світі такого, що могло б його вразити.
Але він ніколи не бачив, як починається війна.
Лаунж «Видатний Гіацинт» перебував у гарячці перезмінки. Чоловіки і жінки у формі служби безпеки, переважно «Стар Ґелікс», але не тільки, випивали і закушували тут після роботи, розслабляючись. Або підходили до буфету за кавою, текстурованими грибами в солодкому соусі, сосисками, де м’яса було, може, одна частина на тисячу. Міллер жував сосиску і дивився на настінний екран. Голова зовнішніх зв’язків «Стар Ґелікс» виглядав щиро, його поведінка випромінювала спокій і впевненість у той час, як він пояснював, як саме все котиться в пекло.
Попереднє сканування дало підстави вважати, що вибух був результатом невдалої проби пристикувати атомний пристрій до доку. Офіційні особи Марса класифікували інцидент як «передбачуваний терористичний акт» і відмовились від коментарів, посилаючись на процес розслідування.
– Ще один, – озвався Гейвлок позаду. – Ти знаєш, випадково хтось з цих придурків доведе справу до кінця.
Міллер повернув сидіння, потім кивнув на вільне місце поруч. Гейвлок сів.
– Має бути цікавий день. Я збирався тебе викликати.
– Так, – вибачався напарник, – я типу запізнився.
– Про перевод щось відомо?
– Ні, схоже, мої папери зависли на чийомусь столі десь в Олімпусі. А ти як? Є новини про твій спецпроект?
– Ще ні. Слухай-но, я хотів з тобою зустрітися до роботи, бо мені треба... декілька днів, аби перевірити дещо по Жулі. Але через те, що заварюється навколо, Шаддід бажає, аби я тільки симулював роботу по спецпроекту.
– А ти її ігноруєш, – у тоні Гейвлока не було запитання.
– Маю якесь чуття щодо цього.
– То чим тобі зарадити?
– Прикрий мене.
– Як саме? Я ж не можу їм сказати, що ти хворий, бо всі мають доступ до твоїх медичних записів.
– Скажи їм, що я в запої. Типу через Кандес. Це моя колишня.
Дмитро жував сосиску і морщив лоба. Землянин повільно водив головою, не відмовляючи, але маючи питання. Міллер чекав.
– Ти кажеш, що волієш відмазатись від роботи п’янкою, любовним замісом – аби робити роботу, яку тобі вона доручила? Я не розумію.
Міллер облизав губи та нахилився вперед, поставивши лікті на гладенький, майже білий стіл. Хтось продер на ньому малюнок. Розрізане коло. І це в поліцейському барі.
– Типок злигався з бувшою та зазирнув у пляшку на декілька днів. Звична справа, ніхто не турбуватиметься.